4

Прокинулась я, коли на вулиці вже почало темніти. Я навіть не зрозуміла, скільки часу спала. І на вулиці вечір чи вже ранок. Поступово почала вставати з ліжка і мало не впала. Ноги боліли страшенно, та й рук я майже не відчувала. Мабуть, ранкова пригода таки не минула без наслідків. 

Накинувши халат, пішла на кухню. За столом сиділа Марина та пила чай. Побачивши мене, тітка підскочила зі стільця і підійшла до мене.

- Ну, як ти, Іринко? - Дбайливо спитала вона.

- Та наче нормально. Просто руки та ноги болять. Напевно, від навантаження. Давно я таких запливів не робила, – посміхнувшись, відповіла я.

- Та я взагалі дивуюся, як ти такого чоловіка змогла до берега дотягти. Він втричі більше за тебе.

- Ти знаєш, я й сама не знаю. Був момент, думала, все, підемо на дно обидва. А потім наче друге дихання відкрилось. Згадала, як тато вчив все робити, так і допливла.

- Батько пишався б тобою, дівчинко, - Марина підійшла до мене і поцілувала.

- А героїню годуватимуть, бо я з голоду вмираю, - посміхнулася і весело запитала.

- Звичайно, ото я дурепа, відразу за розмови, а дитина голодна, - заметушилась тітка.

Коли ми вже сіли за стіл, я згадала про Олену. Сестра рідко проводила з нами вечори. Вона в основному в цей час розважалась у нічному клубі зі своїми друзями. Вона намагалася кілька разів витягнути на ці тусовки й мене, але її розваги мені не цікавили. За це Олена називала мене сірою мишею і казала, що так я ніколи не знайду собі хлопця. А я пропускала повз вуха її знущання.
Але зараз я згадала, що сестра поїхала до лікарні з чоловіком.

- Марино, а Олена ще не приходила додому і не дзвонила? - Запитала здивовано.

- Так, дзвонила. Сказала, що у лікарні. Чоловік уже прийшов до тями. А вона побуде з ним до ранку, - занепокоєно відповіла тітка. - Щось не подобається мені така турбота про незнайому людину. Ти ж знаєш свою сестру, вона просто так нічого не робить.

- Ну, може, у нього немає тут знайомих. Він явно приїжджий, ось вона й вирішила подбати про нього, - заспокоїла Марину.

- Ой, дитино, яка ти в мене ще наївна. Турбота про незнайому людину без зиску це не про нашу Олену. До того ж вона наказним тоном сказала, щоб я зварила бульйон і принесла вранці до лікарні.

- Ого, це вже серйозно. Так, ти маєш рацію, це все дуже підозріло.

Ми ще трохи обговорили з Мариною ситуацію. Вирішили, що потрібно таки зварити бульйон, купити фрукти та занести все це чоловікові. Все-таки він ймовірно приїжджий, і подбати про нього нема кому. Я попросила Марину розбудити мене раніше, щоб я допомогла їй. А потім, цмокнувши тітку в щоку, пішла спати.

Забравшись у своє м'яке ліжко та накрившись ковдрою, почала згадувати події цього дня. Раділа тому, що все закінчилося успішно і чоловікові, судячи зі слів сестри, вже набагато краще. Завтра вранці потрібно буде разом з Мариною піти його провідати. Все-таки він молодець, скільки протримався у воді, отже, у нього велика сила волі. Поважаю сильних людей, які не здаються у скрутних ситуаціях. З цими думками я поринула у сон. 

Вранці я вже почувала себе набагато краще, ніж учора. Тіло, звичайно, боліло, але вже не так сильно. Я допомогла Марині зварити бульйон. Потім ми дорогою до лікарні зайшли на базар і купили фруктів. 

Коли підійшли до лікарні, Марина набрала Олену та сказала, що ми прийшли. Сестра з'явилася за кілька хвилин. Всупереч тому, що вона провела безсонну ніч, виглядала дуже задоволеною і не втомленою. Але як тільки-но вона побачити мене, то відразу ж надула свої губи.

- А ти чого приперлась сюди? Я просила, щоб Марина принесла бульйон сама, — прошипіла вона.

- Я просто хотіла відвідати чоловіка, у чому проблема, я не розумію, - запитала здивовано.

Мене підтримала і Марина. Вона грізно поглянула на Олену.

- Якщо ти не забула, то саме Іра врятувала його. І вона має повне право відвідати його. А ти перестань командувати.

Олена нервово смикнула головою і хотіла ще щось сказати, але побачивши, як на неї дивиться Марина, трохи заспокоїлась.

- Ну добре. Я просто не виспалась і перенервувала, от і погарячкувала. Якщо хочете, то пішли я вас проведу.

Ми пройшли лікарняним коридором і зайшли в палату. Чоловік лежав і вигляд у нього був ще не дуже. Обличчя було блідим, очі заплющені. Мені стало його дуже шкода. Він здавався таким беззахисним, попри його немаленькі розміри. Хотілося підійти та погладити його по голові як маленького. Я навіть здивувалась цьому своєму миттєвому пориву.

Почувши звук дверей, що відкриваються, чоловік відкрив очі й глянув здивовано на нас.