Ти пахнеш лавандою
Епілог
Минуло кілька місяців.
Дім бабусі тепер став дійсно їхнім — із новим дахом, квітучим садом, сушеною лавандою на кожному підвіконні.
Ліна відкрила невеличку майстерню: виготовляла свічки, чайні набори, писала листівки зі словами, які хотіла б колись почути сама.
Андрій займався деревиною — робив усе, що можна зробити руками. Але найважливіше — він беріг їхній світ.
Увечері вони разом сиділи на терасі.
Тиша вже не була порожньою — вона була мовою любові.
— Знаєш, — сказала Ліна, торкаючись його руки, — я ніколи не думала, що лаванда пахне не тільки спокоєм…
— А чим ще?
— Домом.
— Тоді ти — мій дім, — відповів Андрій, і в його голосі не було пафосу. Лише правда.
Вони не поспішали.
Жили повільно.
Любили глибоко.
І дихали — разом.
Бо справжня любов приходить тихо.
Між сонцем і дощем.
Між болем і зціленням.
Між «було» і «буде».
І залишається.
Як аромат лаванди у повітрі.
Дякую, що пройшла цю історію разом зі мною.
#1245 в Жіночий роман
Відредаговано: 15.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
