Ти пахнеш лавандою
Розділ 9
На світанку, коли село ще мовчало, Андрій стояв із молотком у руці.
На даху.
У старій сорочці, закотивши рукави.
Сонце золотило його плечі, а в очах — рішучість.
— Це виглядає небезпечно… — підняла очі Ліна, вийшовши з чашкою кави. — Але красиво.
— Дах треба змінити. Якщо вже починати все з початку — то міцно, — усміхнувся він і кинув їй короткий погляд: ніжний, дотичний, її.
Вони почали удвох.
Чистили кімнати, виносили старі речі, фарбували віконниці.
Кожна дрібниця ставала частиною нової історії.
Їхньої.
— Хочу зробити тут майстерню, — мрійливо сказала Ліна, зупинившись біля старого сараю. — Для трав, сушеної лаванди, мила, листівок…
— А я зроблю полицю для твоїх баночок. І лавку — щоб ти могла сидіти, коли втомишся мріяти, — відповів Андрій.
Вона розсміялася. Тихо, з щастям, якого ще недавно боялась.
— Ми справді це робимо?
— Ми. Разом. І насправді, Ліно…
Ти не просто оновлюєш дім. Ти оживила мене.
Увечері, стомлені, запорошені, вони пили чай на ґанку.
Навколо — запах свіжої фарби, лаванди й печених груш.
Її голова на його плечі. Його рука — на її талії.
— У тебе красиві очі, коли ти щаслива, — прошепотів він.
— А в тебе — коли не ховаєшся, — відповіла вона.
І серед тиші, що більше не лякала, вони сиділи,
усвідомлюючи: це не просто дім. Це початок.
#1245 в Жіночий роман
Відредаговано: 15.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
