Розділ 5

Наступного ранку сонце проникало крізь вікна, розсипаючись золотими плямами по підлозі.
Ліна прокинулася з легким відчуттям тепла на щоці.
Відкривши очі, вона побачила Андрія, який тихо сидів поруч на кріслі, уважно дивлячись на неї.

Він усміхнувся, і в його очах була ніжність, що змушувала серце битися частіше.

— Доброго ранку, — прошепотів він, простягнувши руку.

Вона не вагаючись взяла її, відчуваючи, як тепло і спокій розтікаються по всьому тілу.

Вийшовши на свіже повітря, вони разом підійшли до лаванди, де сонце вже починало зігрівати землю.

— Я ніколи не думала, що простий дотик може бути таким значущим, — тихо сказала Ліна.

— Це тому, що він і є початком всього, — відповів Андрій, тримаючи її руку в своїй.

Вони стояли так довго, ніби час зупинився, а світ навколо перестав існувати.

Це був момент, коли дві душі почали зрощуватися, тихо і без слів.

Андрій провів її до старої лавки під грушами. Там, де бабуся Ліни колись вивішувала пелюшки, а тепер вітер лише шелестів листям.
Він дістав складаний ніж і почав вирізати щось на дерев’яній спинці лавки.

— Що ти робиш? — усміхнулась вона, схилившись ближче.

— Відмічаю день, коли вперше не боявся… доторкнутись до чогось справжнього.

Він відступив. На дереві залишився виріз: «Л. + А.»
Скромно. Несміливо. Але по-справжньому.

Скромно. Несміливо. Але по-справжньому.

Вона не відповіла. Просто поклала голову йому на плече. І він не рухався. Не хотів сполохати цей момент.

Пізніше вони разом чистили малину на кухні.
Ліна обережно втерла пляму соку з його пальців. Їхні руки знову зустрілись.

— У тебе руки — теплі, — прошепотіла вона.

— Бо в тобі є тепло, яке мені передається, — сказав він, з тією самою чесністю, з якою говорив про землю.

І в цю мить вони обоє знали — це вже не просто симпатія.
Це щось, що росте. Що обережно, але впевнено проростає між ними.

На веранді, коли сонце ховалося за лавандові поля, вона доторкнулася до його щоки.

— Я не знаю, як це закінчиться, — зізналася Ліна.

— Але я знаю, як це почалося, — відповів Андрій. — З аромату лаванди… і з тебе.