3

Він пригальмував на узбіччі якоїсь загубленої в полях дороги. Навколо було тільки сонце і розпечений потрісканий ґрунт із рідкісними острівцями зелені.

Борис вимкнув мотор. Відкинувся на спинку сидіння.

Я намагалася приховати, як нервую.

Як же мене це дратує - що я при них, своїх ідеалах, так безглуздо нервую.

- Про що думаєш? - раптом спитав він, продовжуючи дивитися прямо перед собою.

- Про те, куди приїхали та чому зупинилися. - збрехала я, хоча ця відповідь була цілком логічною і закономірною.

Він помовчав. Потім прочинив вікно. Дістав цигарку з пачки. Запальничку. Я мимоволі вирячилася на те, як при рухах грають м'язи його рук.

- А якщо правду? - спитав він, видихнувши дим.

Вражена в саме серце, я задерлася на сидінні, одночасно і турбуючись через його проникливість, і відчуваючи дике захоплення з приводу неї ж.

- Отже, ми приїхали сюди, щоб казати правду? І ти – не просто черговий маніяк?

Він усміхнувся і похитав головою, дивлячись на кінчик своєї цигарки.

– Ні. А ти хотіла б?

– Що?

Він вдихнув дим, випустив його.

- Зустрітися з маніяком. - сказав він це з веселим смішком, і мої внутрішні радари не виявили приводу для занепокоєння. І все ж ми були одні в якомусь загубленому світі, і я завжди боялася колюче-ріжучих предметів.

Моє мовчання, що затяглося, він розцінив як переляк. Можливо, так і було. Він поспішив мене заспокоїти.

- Вибач. Дурість сказав. Загалом я сюди заїхав з однієї причини. - він нарешті подивився на мене. І я знову потонула, загубилась у глибинах його очей.

Але причини не назвав. А я чомусь не хотіла, щоб він її називав зараз. Просто він натякнув поглядом, і я розгадала відповідь на свою користь, але не хотіла перевіряти правильність здогадки, бо раптом вона виявиться не вірною?

Коли він докурив сигарету, а я вже змучилася, він знову заговорив.

- Я теж їду до Ялти. Зустрічати свою дівчину. Вона приїхала з Пітеру.

Дуже дивно сидіти і чути, як молотком забивають цвяхи у труну твоєї мрії.

- Можна, я теж покурю? – нервово запитала я, не розуміючи, як зобразити байдужість.

- А треба?

Але він простяг пачку. Тремтячими неслухняними пальцями я примудрилася все ж таки висмикнути одну сигарету. Він простяг запальничку, але я не вмію з ними поводитися.

- Запали.

Він чиркнув коліщатком. Я нахилилася до його руки. Але раптом він вихопив у мене цигарку, а другою рукою торкнувся щоки та волосся. Так лагідно. Повернув мою голову до себе.

- Якщо я тебе цілуватиму, то хотілося б без диму.

Я розучилася дихати. Могла тільки ляскати віями. Дивитися в ці очі, що заволоділи всією мною, і чекати. Але якось зуміла вимовити:

- А навіщо тоді сам курив?

Він наблизився до моїх губ, ми ще кілька митей дивились одне на одного. Потім він поцілував мене. Так ніжно, і так сильно. Обійняв мене. Притиснув до себе. Зарився руками в моє волосся. Пестив мене, цілуючи все більш пристрасно.

Пестощів, поцілунків і обіймів було так багато. Моє тіло співало, а душа летіла на крилах десь вище за всі пентхауси світу.

Бути в його руках. Сильних. Які обіймають мене. Які нарешті знайшли мене в цьому величезному самотньому світі. Це було наче відчути неземне абсолютне щастя. Потрапити в інший, недоступний раніше мені вимір.

Його губи притискалися до моїх то ніжно, то пристрасно. Він поєднувався зі мною через поцілунок, і це було наче потрапляння до порталу у космос. Все навкруги зникало. І був лише світ зірок та невагомість. І його сила та ніжність навколо мене.

Ми поринали одне в одного повністю. Наче крізь поцілунки і обійми наші душі поєднувались і танцювали під дощем, відчуваючи чисту небесну радість від того, що ми нарешті зустрілися.

Ще. І ще. І ще.

Поцілунки. Обійми. Дотики.

Він цілував мою шию. Обережно гладив обличчя. Волосся. Цілував в очі. У скроні. А я гладила його волосся, торкалася кінчиками пальців його брів та вилиць.

Кожен мій дотик казав: я кохаю тебе. Кожен його дотик казав: я це знаю.