II - Що може вживати тварина перед смертю?

А вона? А їй довелося раз за разом проходити все це. 

Невже це станеться знову?

  - Хочеш мені щось сказати, люба ?

Вона похитала головою.

  - Зовсім ні, Пітер. Ви заманили мене, містере Баллард, за таке не отримують схвалення.

  - Так?

  - Так.

Він провів по її волоссю.

  - Вже від мене її не чекай. - вона хотіла відсахнутися, але Він не дозволив

:  - Багато ненависті, а де ж любов? Хоча якщо людина не має здібностей, то й кохання...

 Дівчина відхилилася, недбало поправляючі волосся.

 Хлопець з трепітом наблизився до неї впритул і пригрозив :

  - Краще не роби нічого зайвого.

  - Чому? В мене нема любові, але навіть у мене є мозок.

 Стиснувши її руки, він прохріпів :

  - Тому ти прийшла сюди. Ти прорахувалась, але прийняти цього ти не хочеш.

 Він солодко осміхнувся посміхнувся :

  - Але знаєш, це може зачекати, але цього мені не треба.

 Її личко здригнулося :

  - Саме за цим ти притягнув мене сюди? Показати мені не бувалі, майже неіснуючи, висоти?

 Дівчина прокашлялася.

  - Либонь показати мені власне спустошення ?

Мою неповноцінність?

 Горлянка пересохла.

 Питання без відповіді. Пітер облизнув губи.

  - Ти нічого не зможешь із цим поробити.

  - Ці слова були сказані останніми? А потім ти уб'єш свою жертву? Загвіздка...

 Він прибрав руки. Він не дав їй закінчити :

  - Загвіздка лиш у тім, що ти будешь робити (все) те, що я скажу! 

Неприємливість в цьому, дурненька...

 Запах меду й солодкої води. Дивовижні пахощі...Дівчина зробила вигляд, що не помічає його хаотичних рухів.

  - Де він? - дівчинка готова була зірватися на крик.

  - Там, де треба.

 Сірість і вибух. Злість.

 "Ти не торкнешся нічого в мені !! Не посмієш!"

Усміхнений диявол. Меркнучий погляд й світло.

 "Де ж він?"

 Маленький (скромненький) обережний. Кулон.

 Дівчина не сіпнулася, ледь нахмурилася, коли він ледве обійняв її.

  - Ти ба! Незважаючі на усі ці мої слова, ти щось замислила, іноді прозріти не так легко...

 Підборіддя було холодним, а пальці Пітера ціпкими, спритності йому було не займати, сумнівів не було, він вірив в те, що говорив. Тим самим він прийняв рішення, сам того не розуміючі. Вона знала, що він зробить з нею. В кінці-кінців ти розумієш, щл не так вже й складно обдурити себе, думками, ласкою. Очікування може спотворити абсолютно все...

  - Вже не спогади тебе долають, задумлива моя? Ти не зникнеш, ти не втечеш.

 У його руку вчепилися пальчики. Тремтячі, нетерплячі, неначе його фізичний контакт завдав їй справжнього болю... але насправді, він вгоняв у ступор переляк.

 - Ти просто намагаєшься відволікти мене, Генрі.

 Блондин скривився, неначе б йому нагадали не про ім'я, а про його провину.

  - Ти намагаєшься учепитися за це? Маєш надію? Міркуєш, Гоппер прибіжить й врятує тебе.

 У якийсь момент дівчисько оступилася. Сяюча, сама що нє на є відверта злість. Перший розумів, що ніколи не програє, він завжди вигравав у будь-якій війні... але це... Втім з непередбачуваної дівчини ніколи не вийде чогось, великого. Смертоносного... але він їй допоможе...

Чому б й не показати істиний шлях могутності? 

 " Візьми рушницю "

  - Чиї ці слова? - дотик його рук був грубим, але голос лунав обнадійливо.

 Генрі був певен у собі.

 Він оглянув її з п'ят до голови, як хижак.

  - Пам'ятається, ти поставила питання " де він? " що ж, варто нагадати про ту розмову... Ти ж наче йому винна? - він глумливо примружився.

  - Ти гадаєш, він щось бо зробив ? Він захищав тебе від усіх бід...

 Трохи тихше : 

  - Ні дурненька, це був я. Гоппер ніколи не кохав тебе й не турбувався. Всі ці твої думки - хлопець клацнув пальцями.

  - Все це дурниці.