I - Райдужна.

 Що було головне?

 Вживання. Погибель.

"Це не те, що ти думаєшь."

 Велика стеля й декілька лампочок, виблискуючих від чистоти. В буквальному сенсі.

 В цьому місці все стає звичайним, коли знаходишься тут стільки... місяців? Років ?

Нічого вже не зможешь забути.

  - Перебування тут... Воно тобі подобається?

 В послідуючі секунди справи її погіршилися. 

Стілець здригнувся, вона витріщилась на нього, як на живого, як на живу людину, але голос походив не від цього предмету. Він був із самого центру. Незримий. Прихований.

  - Ти прийшла - чоловічий голос тішився.

  - Скоріше за все ти цього й домагався, але я не думала, що це будешь ти.

 Відступивши на крок, вона погледіла униз. А він просто спостерігав, він не хотів, щоби його бачили.

 "Ну нічого, я спробую ще декілька разів"

 Голосне дихання, сповільнення рухів та грохіт важкенької двері.

 У якусь мить кімната прийшла у рух і вона знову опинилася перед однією з дверей та відчинила її, але її не зустрів такий знайомий до болю та ніжний голос. Освітлена кімната, де машинки рухалися самі по собі. Лишень залізничної колії вже не було у полукрузі, Рара заборонив, у подальшому він завжди оберігав дітей. Але вона все знала, як про нього, так і про це місце. Невід'ємною частиною цього місця звичайно ж був килим, а в самому початку величавий палас. От тільки...

  - Згадується мені, що ти хотіла мати співкамерника? Вірно кажу?

 Голос Балларда замовк, нарешті Кріл доторкнувся до її руки. Невловимий, сильний доторк.

 Подумаєш, прямо у тебе в голові, він дорікнув промовив :

 "Тут завжди було стовпотворення й не було так моторошно."

 Дівчина ледь було не кивнула. Вона й не зрозуміла, як ослабла. Він діяв на неї пригнічуюче (і), він був сильним, дуже сильним, тому що вичікував.