Розділ 25

Розділ 25

Я затрималася після роботи, щоб прибрати зі столу боса останні креслення, але серце вже шалено заколотилося, коли побачила, як Алекс тихо увійшов і наблизився до мене.

— Лея, — прошепотів він і притулився грудьми до моєї спини.

Я затремтіла, але не сміла брикатися. Занадто хвилююче. Занадто інтимно. Занадто душно!

Він різко розвернув мене до себе, і його рука м'яко торкнулася підборіддя, тоді я підняла обличчя до його губ. І одразу ж потрапила в пастку милих очей. Погляд... такий яскравий, сповнений тепла, з ледь помітним мерехтінням бажання.

Я все ще соромилася, відтягувала момент інтиму між нами. Але ми обидва горіли і не ясно, в який момент зірвемося...

Замість губ, коханий одразу торкнувся гарячим поцілунком шиї, від чого тілом прокотився потужний імпульс, і яскраве зітхання рознеслося луною по кабінету. Я теж до відчайдушного свербіння хотіла його, але...

— Алекс... ми ж... не вдома... — спробувала відступити, а він м'яко притиснув мене до столу.

На слабку спробу опору Алекс лише посміхнувся і заткнув мене поцілунком. Спочатку ніжним, лише тендітний дотик губ, немов обіцянка, що невдовзі змінився довгим, упевненим струменем пристрасті. Тяжіння до чоловіка відчувалося надто гостро і поступово стала забуватися. Губилася в моменті...

— Боюся, що не дотерплю до дому... — пробурмотів коханий, ледь відриваючись від губ.

Його руки в цей момент безсоромно нишпорили по тілу, а я тремтіла від цих дотиків, відчуваючи, як поступово плавилася. Нотка розуму, все ж, вистрілила в голову:

— Ми ж у студії, Алекс! — вичавила я, намагаючись прикрити очі від того тремтіння, що котилося по шкірі ніжними мурашками. — Хто завгодно може зайти...

— Занадто багато розмов, — слова прозвучали з викликом.

Він знову притягнув мене за талію, і губи його знайшли мої. Поцілунок став глибшим, гарячішим, що світ навколо поплив у м'яких тінях ламп. І я справді забула про все, крім солодкої миті. Реально наплювала на умовності. Не важливо, де ми. Не важливо, чим займаємося. Важливо те, що ми обидва хочемо згоріти до попелу...

І в момент, коли Алекс зібрався розстібати ґудзики на моїй блузі, двері раптом відчинилися глухим стуком.

— Алекс, я... — Карина увірвалася в кабінет, ніби до себе додому.

І її огидний голос розірвав затишну мить. П'явка завмерла, адже застала нас в обіймах. Навіть попри те, що я відскочила від Алекса, але Карина встигла побачити, чим ми займалися буквально мить тому.

От чорт!

— Карино, у чому справа? — він не був ввічливим, його грубий тон вдарив по барабанних перетинках. — Робочий день давно закінчено, йди додому.

— Але, я... — вона перевела на мене очі і буквально пристрелила злим поглядом, — хотіла обговорити дизайн, ти ж сам сказав, що терміни горять. Лея, вийди, нам з Алексом потрібно обговорити роботу.

Я і з місця не зрушила. Роботу вона прийшла обговорювати! У неробочий час! П'явка якщо й образилася, то виду не подала. До останнього тримала обличчя, але оскільки Алекс мовчав, то знову зробила спробу позбутися мене:

— Леє, мій проект — суворо конфіденційний. А ти все одно не будеш нічого придумувати, тож, будь ласка, вийди.

Теж мені, начальницю із себе уявила! Мені не шкода було піти, якби мова реально йшла про роботу. Але п'явка явно задумала підступ...

— Але, чому ж, — раптово заперечив Алекс, і Карина різко підняла брови. — Лея мені сказала, що теж спробує придумати дизайн меблів. У тебе ж уже й начерки є, навіщо нахабно брешеш Карині?

Ось тепер я втупилася на нього, як на інопланетну істоту. Що-що? Які начерки, ідеї? Про що він? Я взагалі не хочу бути дизайнером!

Тільки погляд Алекса був занадто красномовним. Безапеляційним. Вимогливим. Але все ще ніжним. Здалася під його натиском:

— Хм... так... я... вирішила спробувати.

Я дивилася, як губи коханого поступово розтягуються в ледачій усмішці, і зависла. П'явка різко повернула мене з небес на землю:

— Так це ж чудово! — Карина плеснула в долоні, а потім удавано подивилася на наручний годинник: — Ой і, правда, щось я засиділася. Усім па-па, побачимося завтра!

Втекла так швидко, що я навіть не встигла нічого сказати. Лише здивовано моргнула. І одразу вперлася очима в Алекса:

— Але я не хочу братися за розробку дизайну кухонних меблів. Я...

— Т-с-с, — він приклав пальчик до моїх губ і знову притиснув до столу. — Просто зроби вигляд, ніби працюєш. А решту залиш мені.

Не дав мені й можливості запитати, бо цього разу ще нетерплячіше заткнув рот вимогливим поцілунком.

***

Тиждень до нової планерки пролетів швидко, але й не без дивацтв.

Алекс поводився... підозріло.

Спочатку я подумала, що він просто сумує і тому викликає мене до себе по десять разів на день під дурними приводами. То підписати якийсь документ, то файл знайти, то каву принести, бо, як виявилося, тільки я вмію робити її смачно. І все це не здавалося підозрілим, я ходила щоразу і без пристрасного поцілунку не покидала після кабінет.

І з кожною зустріччю моє серце починало битися трохи швидше, млосніше. Як і поступово міцнішало кохання до Алекса, воно вкорінювалося на серці й у душі.

Але через кілька днів усе це вже стало пахнути дивною грою. Він немов... щось планував. Не сперечаюся, щоразу, як я заходила до нього, то все закінчувалося безневинними дотиками, жартами на межі флірту і його незмінним «залишся ще на хвилину». Тільки ось що дивно: на своєму робочому місці я була відсутня більше, ніж належало. Але ні Ден, ні хтось ще, і слова мені не сказав. Ніби... так і треба!

Може, я занадто багато думаю?

Та й Карина зникла з мого поля зору. Ні, вона була на роботі, але ми перестали перетинатися. З її боку жодного натяку на отруйні коментарі, жодних спроб зачепити. Я кілька разів проходила повз її кабінет і бачила через скляні стіни, як вона прискіпливо водила стилусом по екрану, ніби вимальовувала шедевр, а не кухонні шафи. Принаймні, дівчина щось робила і хто знає, раптом реально вирішила взятися за голову?