Розділ 24

Розділ 24

Час минав, але я нічого не робила. Потай від усіх насолоджувалася стосунками з Алексом і тішилася, що він зрештою вибрав мене, а не той образ із «Мандаринового лісу».

Чоловік пояснив мені, що в день презентації дещо сталося з його батьком, тому затримався. Але попросив Дениса Юрійовича перенести зустріч, а вийшло, як вийшло. Я вже не ображалася на нього, який сенс?

Карина не втрачала жодної можливості зачепити мене, але як би п'явка не старалася, мене не нищили її шпильки.

Наступного дня в офісі панував бадьорий гул ранкової метушні. Хтось шелестів паперами, хтось захлинався вже третьою склянкою кави, я ж сиділа за своїм столом, зосереджено вчитуючись у специфікації чергового проекту Алекса.

Хоч за вікном було похмуро, але всередині мене розливався спокій. Дивно, незважаючи на те що Карина, як я помітила, сьогодні була особливо збудженою. Її гучний сміх, що лунав із коридору, здавався на межі фальші.

І, звісно ж, з'явившись поруч, хіба могла вона просто так пройти повз?

— Лея, — протягнула вона з тією самою тягучою інтонацією, яку інші сприймають за доброзичливу, — а ти сьогодні не надто простенько виглядаєш? Хоча, розумію... Адже не до тебе приходитимуть впливові люди, щоб обговорити майбутній дизайн.

Ну, так, на її тлі в червоній вишуканій сукні під офісний стиль, на підборах і з яскравим макіяжем, я мала звичайний вигляд у білій блузі й темних штанях. Але, якщо вона думала, що цим зачепить мене — нерозумно.

Я підняла погляд із крижаним спокоєм на обличчі.

— Я віддаю перевагу комфорту. Особливо, коли виконую реальну роботу.

А Карина, до речі, після вдалої презентації тільки й робила, що сиділа в кабінеті. Ну або, вешталася офісом, ніби важлива персона і наставляла інших. Як казала Аня: лізла без мила в дупу.

Вона хмикнула, але не пішла. Нахилилася нижче:

— Цікаво, скільки ти ще протримаєшся на посаді помічника? — прошепотіла, майже торкаючись мого вуха.

Уїдливо. Отруйно. Нахабно. Насмішкувато. Але...

Як би я не намагалася, але не могла зрозуміти, чого саме домагалася Карина. Чим я їй заважаю тепер? Посада її, як і кругленька сума за розробку дизайну. Живи собі й радій, але ж ні, вона буквально поставила собі за мету знищити мене. Чому?

Я повільно закрила папку з документами і повернулася до неї всім тілом.

— Усе намагаєшся мене зачепити? Карино, це не образливо, а нудно, — я посміхнулася. — Може, ти вже займешся своєю кар'єрою? Знайди собі замовлення і працюй на благо студії.

У цей момент двері кабінету Алекса відчинилися.

— Усі в переговорну, у нас термінова планерка, — кинув він.

І його погляд лише на мить затримався на мені. Легкий, майже непомітний, із тінню посмішки. Тепло ковзнуло по шкірі, як лагідний дотик, і я злегка зніяковіла. Але, на щастя, Карина цього не зрозуміла. Вона з важливим виглядом підпливла до Алекса і, вчепившись йому в руку, пішла поруч.

Я встигла побачити, як коханий обережно прибрав її руку, але шкода, що не розгледіла вираз обличчя п'явки. Їй довелося просто йти поруч, як його тіні.

Ми зібралися в переговорці, Алекс уже стояв біля фліпчарта з планшетом у руках. Такий... зосереджений, упевнений, немов вершитиме долі людей. Легкий запах його парфумів торкнувся мого носа і розбурхав сильніше, ніж кава.

Михайла не було, зате незабаром Ден влетів у переговорку так стрімко, ніби за ним гналися переслідувачі. Кинув на Алекса важкий погляд, а той лише знизав плечима.

І що це було? Дениса Юрійовича, типу, не покликали, але він сам приперся?

Я за звичкою сіла біля Ані і, щойно розсілися всі інші, Алекс заговорив:

— У нас кілька нових замовлень, — його голос рознісся кімнатою впевненим акордом. — Почну з першого. Відома кухонна студія запускає лінійку елітних меблів. Їм потрібен демонстраційний інтер'єр, який буде показано на міжнародній виставці за два тижні.

Усі завмерли.

— Завдання: дизайн інтер'єру кухні, включно з візуалізацією, розстановкою акцентів, освітленням та інтеграцією «розумних» технологій. Терміни стислі. Чорновий варіант я хочу бачити через три дні для узгодження із замовником.

Він зробив паузу і гул рознісся переговоркою.

— Карино, як ти розумієш, проект твій.

П'явка здивовано підняла брови.

— Тільки мій?

— Так. Проект і дизайн конфіденційні, — відрізав Алекс.

— Але... це завдання... воно... — бідолашна крутила ручку між пальців і не знала, що сказати. — Занадто велике для мене однієї. Мені потрібні помічники!

Алекс примружився, а я ковзнула поглядом далі і знайшла Дениса Юрійовича. Він підтискав губи, заламував пальці, але не смів заперечувати Алексу. Цей проект... явно не простий!

— Ти запевняла, що профі своєї справи і хочеш більше відповідальності. Ось і шанс проявити себе.

Карина повільно кивнула, але її погляд бігав, у ньому не було звичної самовпевненості. Лише замаскована паніка і спроба зберегти обличчя.

— Йой, Алекс, — втрутився Ден і додав трохи твердіше: — Може, передаси проект мені? У тебе ж і так мільйон завдань. А я простежу, щоб усе йшло за планом.

Алекс навіть не подивився на нього.

— Ні. Студія висунула чіткі умови, і я пообіцяв їм, що особисто буду його контролювати. 

Напруга висіла в повітрі, як крапля перед падінням. Хтось нервово стукав пальцями по столу, хтось опустив очі. Я ж сиділа спокійно, стримуючи мимовільну посмішку. Як же все-таки добре, що Карина вкрала в мене посаду. Цей проект... боже, я зрозуміла з нього лише краплю і як би впоралася? Підвела б і Алекса, і нашу архітектурну студію, і поставила б під сумнів репутацію.

Далі Алекс розповів про інші замовлення, роздав завдання технарям і, здавалося, на цьому планерка закінчилася, але...

Коли співробітники почали збирати папери, підніматися, обговорювати між собою деталі, Алекс раптом голосно додав: