Розділ 16

Розділ 16

Я завмерла і серце зрадницьки пропустило удар. Алекс посміхався настільки широко і щиро, що в куточках очей утворилися зморшки, які я зобразила на тому дурному портреті.

Але, зачекайте, про що питання? Алекс, усе ж таки, здогадався, хто я? Долоні спітніли, миттю витерла тильний бік об джинси. Через паніку, що піднялася вихором у грудях, я не могла усвідомлено зробити вибір. Або подумати гарненько, що саме мені запропонували. І чи мені?..

— Ти...

Вичавила я і одразу ж вдарилася в паніку: схопила новий аркуш із меню, вчепилася в першу ж назву десерту:

— Ти знав, що в них з'явився новий вид чізкейка? З мандариновим пюре. В тему, правда? Мандариновий ліс і мандариновий чізкейк... ну логічно ж...

Балакала багато і не в тему, але просто... я не знала, як ще приховати власне хвилювання. Усе одно пальці тремтіли...

Алекс зрозумів. Накрив мою оскаженілу долоню своєю і на коротку частку секунди між нами проскочила іскра. Гостра. Тепла. Пекуча настільки, що всередині поширився жар.

Але так само швидко і зникла: Алекс забрав меню, а потім прибрав від мене руку.

Він злегка нахилив голову, відкинувся назад і просто спостерігав, як я... закопуюся дедалі глибше. Посміхнувся врешті й підняв чашку.

— За нові смаки, — підморгнув мені.

Здавалося, його не схвилювала моя «відмова», адже ні в очах, ні на обличчі — нічого не промайнуло. Навіть тіні збентеження. Ну хоч би краплину здивування чи засмучення... Напевно, я справді щось не так подумала.

Боже, ти реально вирішила, ніби Алекс запропонував тобі стосунки?! Ха-ха!

Я натягнуто посміхнулася, зробила ковток і подумки вчепилася в себе зсередини, щоб не трястися ще сильніше.

Алекс

Відмова — це не страшно. Це... прийнятно. Так я намагався говорити собі перші кілька днів.

Здаватися? Ну, ні. Не в моїх правилах. Якщо вже я чогось захотів, то буду домагатися і далі.

«Відмова» Леї, якщо її можна так назвати, не похитнула мою впевненість. А лише дала зрозуміти, що я трохи поквапив події.

Усе правильно: ми мало знаємо одне про одного. Потрібно починати з малого — запросити її кудись після роботи. Без різниці: ресторан чи виставка, та хоча б просто прогулятися вечірнім парком зі стаканчиком ароматної кави.

Я не напирав на помічницю наступні кілька тижнів і дозволяв їй діяти так, як вона сама того хотіла. Але й не втрачав можливості легкого, невимушеного флірту. Клянуся, у мені розпалювався ще більший інтерес, коли помічав, як мило червоніли від збентеження її щоки.

— Ти зачарував свою помічницю? — Михайло сидів на диванчику в моєму кабінеті.

Він вальяжно сперся на спинку, а ногу закинув на іншу і ліниво бовтав нею в повітрі.

Я відірвався від креслення, втупився на приятеля з нерозумінням. Ми, начебто, обговорювали новий напрямок у студії і чому раптом розмова різко перейшла на Лею?

Я примружився:

— Яке вона має відношення до нашого обговорення?

Міха посміхнувся і витягнувся трохи вперед:

— Нуднувато стає у тебе в кабінеті, прямо як у Дена на планерках. Хочу більше екшну.

— За екшном у кінотеатр, — відмахнувся від нього, але все ж стало цікаво, про що йшлося. — Але що не так із Леєю?

— Може, ти вампір? — все не вгамовувався Михайло, — вкусив Лею, і вона тепер проектами жонглює, як кульками в цирку. Чи вона через твій укус отримала суперздатність не косячити більше?

Я задумливо постукав пальцями по столу. Справді, я не бачив помилок останнім часом, і Ден, здається, більше не сварить її.

Він не був у захваті, що я особисто допоміг Леї повернути проєкт, все одно наполягав на її звільненні, а ми з Мішею відстояли мою помічницю.

Лея не брехала — мило Стрельцова було в базі, хоча ніхто його туди не вносив. І якби вона реально була зрадницею, не залишила б після себе такий жирний доказ. У будь-якому разі, служба безпеки вже працює і скоро ми дізнаємося правду, хто ж щур у колективі.

Розуміючи, що затягнув із паузою, відкинувся на кріслі:

— Що за аналогії? — я усміхнувся.

— Серйозно, твоя помічниця буквально світиться. Ти поглянь на неї — обережна, чемна, ввічлива, зосереджена. Ну точно без укусу тут не обійшлося!

Я фиркнув і потер шию, удавано закотивши очі. Замість укусу я б вважав за краще поцілунок. Довгий, пристрасний, з натяком на спекотне продовження. Якби так реально передавалися здібності розуміння посади, я б із радістю поділився цим із Леєю. І не один раз!

— Може, просто людина стала впевненішою, коли відчула, що її підтримують? Звучить логічно, чи не так?

Мишко похитав головою:

— Ага, звучить майже як зізнання в коханні.

Я скосив на нього погляд. От проноза! Він же все зрозумів. Утім, я особливо не приховував своїх почуттів. Принаймні, від нього.

— Вона мені подобається, — вимовив твердо, але без зайвої театральності. — Я не будую ілюзій, не кидаюся у вир з головою, але... Лея для мене більше, ніж помічниця. Вона мила, добра, вміє жартувати. Та й ще нестандартно підходить до вирішення проблем.

— Таке відчуття, що ти в магазині вибираєш не просто крісло, а крісло з підігрівом і масажем, — Міха хмикнув. — Не боїшся, що за нього вже хтось вніс передоплату?

Я знизав плечима, не зводячи погляду з плану евакуації на стіні:

— У неї точно нікого немає.

Хоча, частка сумніву була, але складалося враження, що Лея самотня. Її ніхто не зустрічав і не проводжав до роботи. Та й вона частенько залишалася на понаднормову роботу. Усе це тішило моє его.

— Гаразд, — Михайло став серйозним: — Я отримав заряд адреналіну, тепер знову готовий слухати, що саме ти зібрався мудрувати з новими посадами?

— Думаю, варто ввести нову позицію, наприклад: дизайнер інтер'єрів. У нас вистачає технарів, але не вистачає тих, хто може виразно і красиво донести ідею до замовника. Це піде студії на користь у фінансовому плані.