Його долоня.

Вампіри ніколи не дивляться в душу. Вони шукають сердце.

 Йому так треба було скоріше повернутися додому, повернутися, щоб знайти собі якусь поживу. Адже голод викликає неймовірний дискомфорт, так?

 Хоча у багатьох вампірів - голод, так, він викликає лише диявольську лють. Страшнішу за біль чи паніку.

 Існує багато підрядників, які приглядають, надають допомогу.

 Але радників, вампірів, та й людей теж просто знищують.

 Якась червоточина, якась темна неіснуюча нора забирає усіх.

 Навіть бесмертних, навіть тих хто був поряд.

 І от однієї миті все зникає, тих хто знаходився поблизу... Їх усіх змиває, й нічого не залишається окрім жаху.

 Вона трипотіла, а його вампірські пальці майже наблизились. Його душа відчула калатання та якусь ненормальну радість, рот наповнився слиною. Якщо він зараз вийде або подасть якийсь сигнал, що буде? Нічого, чи вона наважиться побачити його ?

 Лише кілька метрів, тоді вона не відскочить. Не встигне відійти. 

 Упир не задумувався, може йому кортіло не простої розваги, чогось іншого. Дівчина виглядала самотньою, ніби чекала поклику долі. Його обурило, що вона змінила траєкторію руху.

 Свербіж у горлі на секунду зменшився.

 Схоже вона не втрачала надію. Час йшов, пітьма все так само була поблизу. Іноді все може зникнути, це йому треба було пам'ятати. Він стежив, як вона знову вертається у ту ж точку. Там, де ще до паростків та занедбаних квітів, вона знаходе дерево... її обличчя змінюється. Вона помічає те, що не помітив він. Або просто забув, якби він лише збагнув, що там є життя.

 Її силуєт підсунувся до дерева, непоказні, майже безсилі руки перев'язали стовбур деревця. Відсуваючи болотяні паростки, вона відчистила корені. Витираючи обличчя, вона озирнулася.

 "Вона навіть не замастила свою мініатюрну сукню. Що за жінка?"

... Хтось тут був, майже поряд. Чиїсь руки.. немов відштовхуючи темінь та смерть, наблизижалися, щоб захопити та втримати. Ледь чутний крок та поштовх. Сильні руки усі у синцях хапаючи її...захопили.

 Неначе якесь перевтілення, метелики гудуть та з'являються у повітрі. Звук, як від бджоли.

 Саме у ней момент вампір, чомусь не відчув землю від ногами.

Схоже... він був не певен, але...Визираючи, Джейсон вийшов до них гигочучи та голосно сміючись. Він плескав у долоні.

  - Краще, я піду. В мене притензій нема.

P S (Продовження скоро. Буде декілька частин. Між іншим, остання фраза це фраза Хіта у Парнасі, я навіть забула)