32. Новий план Влади

Це була субота, на пари поспішати не було потреби, тому я вирішила повалятися у ліжку трохи довше, ніж зазвичай. Але Влада не дала мені цього зробити. Дзвінок пролунав якраз тоді, коли я додивлялася дуже цікавий сон, і не відразу зрозуміла, де дзвонить – уві сні чи наяву. Я намацала телефон на тумбочці і натиснула на виклик.

– Хелоу, – пробурмотіла я, навіть не розплющуючи очі.

– Ти що спиш? – замість привітання запитала Влада.

– Звісно! А чому я не можу поспати у вихідний день? Пожежа чи землетрус? Чи що?

– Майже… – простогнала Влада. – Я ледве витримала до ранку. Мені терміново треба з тобою поговорити!

– Ну говори, – зітхнула я.

– Ні, це не по телефону. Багато чого треба обговорити, у мене грандіозний план. А ще план, який не склався, і його треба коригувати. Зустрінемось в кав’ярні через півгодини?

– Блін, тобі мене не шкода? Я ще навіть очі не розплющила.

– Ну тоді через годину. Встигнеш? Просинайся, вдягайся, вмивайся, а сніданок з мене.

– Спробую… – пообіцяла я.

– Все, чекаю! – Влада повеселішала.

Я натиснула відбій і відклала телефон. Ну що за поспіх! Що мало такого трапиться за ніч? У цьому вся Влада – якщо їй щось треба, вона мертвого підніме з могили. Я подивилася на годинник – лише десята ранку! І тут я згадала: ми ж сьогодні з Маркіяном домовилися на зйомку! Тому треба швидше все владнати з Владою, щоб до 14:00 звільнитися. Сподіваюсь, що розмова з Владою не буде стосуватися Маркіяна, бо щось мене це вже почало напружувати. Хоча, марно сподіватися, вона лише про нього тільки й може говорити. Мабуть, щось знову сталося не за Владиним планом.

Коли я прийшла у кав’ярню, подруга вже була там. Перед нею стояла вже порожня чаша латте.

– Сідай! – запропонувала вона. – Я вже замовила тобі сніданок, зараз вже принесуть.

– Могла хоч би спитати, що я хочу, – скривилася я. – Може я не хочу те, що ти обрала.

– Твій улюблений сніданок: тости з авокадо і скрамбл, – повідомила Влада. – Невже відмовишся?

– Піде, – махнула я рукою. – Тільки спочатку каву.

Їсти взагалі ще не хотілося, а надмірна Владина турбота щось насторожувала.

– Ваше капучино, будь ласка, – пролунав голос офіціанта над моїм вухом і чашка опустилася на стіл перед моїм носом.

– Ось, вже! – радісно посміхнулася Влада.

– Так, я вже хвилююся, – насупила я брови. – Що ти задумала?

– Пий каву, зараз розповім, – пообіцяла подруга і замовила офіціанту, що забрав її чашку, ще одне капучино для себе.

Влада хоч і посміхалася через силу, але я бачила, що вона насправді розгублена.

– Я вчора запропонувала Маркіяну відкрити разом фотостудію, – видала вона.

– Судячи з терміновості нашої наради і твоїх сумних очей, припускаю, що він відмовився?

– Так… – Влада опустила очі і почала нервово зминати серветку.

Я чекала продовження, бо поки не розуміла, що дійсно відбулося між ними. Ну відмовився – це було очікувано, як на мене. Але відмовитися від спільного бізнесу – не те саме, що відмовитися від стосунків, хоча судячи з виразу обличчя Влади, для неї ці речі зараз були майже однаковими.

– Я не просто кинула йому цю ідею між іншим, – продовжила вона, нарешті відклавши серветку. – Я все продумала, Олесю. Я вже поговорила з батьками і майже вмовила їх дати гроші. Я озвучила Маркіяну готовий бізнес-план… Ми могли б орендувати гарне приміщення, зробити стильний інтер’єр, обладнати кілька зон для різних зйомок, а я зайнялася б рекламою, просуванням і пошуком клієнтів. Це ж чудова можливість для нього, особливо якщо він хоче розвиватися у фотографії. А фотосесії зараз дуже популярні, тут можна гарно заробляти і не треба гоцати горами в надії спіймати гарні кадри.

– А що саме він відповів? – уточнила я.

– По-перше, що не хоче відкривати фотостудію, бо не бачить себе в такій роботі. Каже, що йому цікавіше знімати людей у їхньому звичайному середовищі, подорожувати, працювати над власними проектами й не прив’язуватися до одного місця.

– Ну, я його розумію… Це його вибір, а не твій, до речі.  З цим зрозуміло, а по-друге? Хоча, дай вгадаю… Мабуть, він сказав, що не візьме у тебе грошей на цю затію? Так?

– Ага… – сумно зітхнула Влада.

– І ти здивована? Будь-який нормальний чоловік би відмовився користуватися твоїми грошима, окрім якогось альфонса.

– Але ж я не пропонувала йому взяти гроші! – заперечила Влада. – Я розписала йому спільний бізнес-проект!

– Владо, ти жартуєш? – здивувалася я. – Спільний проект, це коли двоє людей вкладають гроші, а не один.

– Ти же знаєш, гроші для мене взагалі неважливі, – нагадала подруга. – Не в них щастя.

– Це коли у тебе їх багато, а коли людина сама заробляє кожну копійку, то вона знає їм справжню ціну. Тобі цього не зрозуміти.

– Ну я типу розумію… – сумно погодилася Влада. – Я ж хотіла як краще...

– Відверто кажучи, як найкраще для тебе, – нагадала я. – Щоб прив’язати його до себе ще й цим бізнес-проектом.  

– Ну а що тут такого?..

– Владо, ти дійсно не розумієш чи вдаєш?

Подруга кліпала очима і дивилася на мене ледве не плачучі. Мені було її шкода.

– Маркіян вчинив правильно, от його я розумію, – пояснила я. – Якби він погодився, то тоді я б точно запідозрила, що він хоче використати тебе на свою користь. І він би точно впав в моїх очах.

– Можливо… – зітхнула Влада.

– Хіба тобі не достатньо попередніх досвідів, коли тобою хотіли покористуватися?

– Достатньо… – тихо мовила Влада.

– То чого тоді така трагедія?

– Бо мій план провалився…

– Так, – раптом здогадалася я. – І у тебе вже є новий план?

– Так… – очі Влади хитро засяяли.