31. Переможець

І хто б сумнівався, що Давид вийде у фінал! А він же казав, що йому байдуже, що він взагалі не збирається перемагати. Ото Влада його підігріла!

На останньому заїзді пристрасті дійшли до максимуму. Натовп кричав, скандував, плескав руками, волала музика, ревіли двигуни – здуріти можна! Хвилі, ні, навіть цунамі адреналіну котилися вздовж траси. Всі наче оскаженіли.

Ми кричали так, що зірвали голоси, вболіваючи за Давида. І він не підвів. Коли суддя на фінішу привітав його, Влада не втрималася і побігла вперед. Нам з Максом не лишалося нічого іншого, як наздоганяти її. І ось ми вже всі утрьох ледве не душимо Давида в обіймах. А поруч Маркіян з камерою, що намагається зафіксувати ці миті в історії…

Давиду вручили якийсь кубок переможця, привітали, а згодом оголосили офіційне закриття сезону. Далі всі попрямували до столів з напоями та їжею і продовжили тусити, обговорюючи минулі події.

Я була вражена, отримала незабутні відчуття, але дуже втомилася і залюбки вже б попрямувала додому. Але ми всі були в одному човні, який звався Владина автівка. І поки вона не вирішить їхати, можна й не мріяти, бо вибратися звідси більше немає чим.

Давид був щасливий, і мабуть не стільки від перемоги, скільки від уваги Влади, яка не відходила від нього. Я спостерігала за Маркіяном – цікаво, що він собі думає? Але, схоже з усього, йому взагалі було байдуже на Владу. Він теж, наче одержимий, ганяв з камерою і отримував драйв від свого заняття. Мені було дуже цікаво подивитися, що він там назнімав, і я вирушила до нього, коли він втомлено присів біля імпровізованого столу у вигляді металевої діжки.  

– Будеш? – я простягнула йому стаканчик з глінтвейном.

– Дякую! Не відмовлюся, бо вже трохи змерз, – сказав він.

– Ну що, вдалося зловити круті кадри? – запитала я.  

– Сподіваюсь, що так, але вже тільки вдома на великому екрані роздивлюся. Це взагалі щось неймовірне! – поділився він. – Я вперше на такий події.

– А ти хіба раніше з Давидом не був на перегонах?

– Ні, ми взагалі з ним почали спілкуватися, коли ви нас запросили до проекту, – пояснив Маркіян. – А так якось кожен жив своїм життям.

– Отакої? – здивувалася я. – А я думала ви давно товаришуєте? 

– Ми знайомі з першого курсу, але спільних інтересів у нас не було.

– А то я дивлюся, що ви такі різні, – протягнула я.

Маркіян нічого не відповів, лише мовчки ковтнув глінтвейн. А потім я перехопила його погляд, спрямований на Владу, яка все ще крутилася поряд з Давидом та його друзями. І, на мій подив, я не побачила у ньому ревнощів чи роздратування… Якщо Влада намагалася викликати подібні емоції у Маркіяна своєю поведінкою, то їй це не вдалося. Я бачила, що Маркіяну байдуже.

– Слухай, у мене є пропозиція, – раптом сказав він.

– Яка? – запитала я.

– У мене наступного тижня замовлення на зйомку. Там буде багато роботи… Мені одному буде складнувато. Не хочеш мені скласти компанію? Звісно, це буде оплачувана робота.

У мене перехопило подих від здивування! Це було настільки неочікувано, що я впала в ступор. Звісно, я хотіла і не могла відмовитися від такої цікавої пропозиції! Та я тільки мріяти про таке могла. Але ж Влада! Що я їй скажу? Тоді нашій дружбі точно настане кінець… Я стояла і мовчала, відчуваючи, як шалено калатає серце. Я маю відмовитися, але я не можу!

– Це було б круто, – ледве витиснула я з себе.

– То ти згодна?

– Так… – видихнула я, розуміючи, що нічого не скажу Владі.

Я не можу впустити такий шанс. Це професійна зйомка та ще під керівництвом такого талановитого фотографа. В ту мить я побачила, що Влада прямує до нас. У мене підкосилися ноги.

– Не кажи про це Владі, – попросив Маркіян. – Не треба…

– Добре, – все, що я могла вимовити, відчуваючи себе зрадницею. Але відмовитися я не могла. Та й взагалі, він же не на побачення мене запросив! Це просто робота, яка мені цікава.

– Ну що, назнімав класних фоточок? – запитала Влада, наблизившись.

– Назнімав багато, та тут ще роботи на не один вечір, щоб все передивитися, обробити… – пояснив Маркіян.

Я його дуже розуміла. І це була найцікавіша частина роботи, хоча й дуже кропітка. Щоб з купи знімків та відео обрати найкращі та скласти це все в формат для перегляду, потрібен час. Владі таке не до душі, вона не любить нудну роботу.

– Ну, коли буде готове, покажеш? – запитала Влада.

– Звісно, але то не швидко.

– Пішли тусити, – вона рішуче узяла його за руку і потягла до байкерів.

Я бачила, що Маркіяну зовсім не хочеться туди йти, що він би залюбки залишився тут, але Влада була така наполеглива, що відмовити їй було просто не можливо.

Маркіян допив глінтвейн, поставив стаканчик і підкорився. Оскільки мене не запросили, то я й не пішла, зручніше влаштувавшись біля діжки. Та це й на краще, бо в голові все гуділо і змішалося в купу: враження, пропозиція Маркіяна, мої відчуття і загальний драйв. Скоріше б додому.

Але вибралися ми звідти лише, коли вже почало темніти. Давид поїхав на байку, а ми на машині. Макс з Владою всю дорогу ще теревенили про перегони, а ми з Маркіяном мовчки сиділи позаду в автівці. І це мовчання було якесь спільне, мені здавалося, що ми на одній хвилі, навіть без слів…

❤️❤️❤️Любі читачі! Якщо вам подобається книга, ви можете поставити вподобайку, поділитися враженнями в коментарях та підписатися на мою сторінку. ❤️❤️❤️