30. Атмосфера перегонів

Десь за півгодини ми дісталися місця змагань. Це була закинута автотраса за містом.Сонце було вже в зеніті, осіннє й холодне, що проглядало крізь хмари і зовсім майже не гріло. Повітря пахло вогкою землею, перепрілим листям і цим ні з чим не порівнянним, гострим коктейлем із бензину, гарячого металу й вихлопних газів.

Там вже був облаштований майданчик, на якому розташувалися три пікапи. В кузові одного з них стояли сабвуфери, з яких лунав рок, що підігрівав атмосферу. На майданчику вирувало життя. Біля декількох розкладних столів з гарячими напоями та бутербродами хиталися в такт музиці вболівальники та організатори. Було також декілька фотографів та хлопців з відеокамерами та квадрокоптерами.

Байки були найрізноманітнішими – від розлючених, пластикових спортбайків до масивних, буркотливих крузерів (як мені пояснив Макс). Автомобілі вишикувалися півколом, утворюючи імпровізований трибунний коридор. З відчинених багажників теж лунала музика, люди щось обговорювали зі знанням справ або сміялися, гріючи долоні об паперові стаканчики із кавою або глінтвейном.

Було багато дівчат, на мій подив, майже стільки ж, скільки й хлопців. До речі, вік учасників був абсолютно різним – від двадцяти до мабуть сорока. Одному чоловікові я б точно дала років сорок – такий загартований, стильний, міцний з татухами, що виглядали з-під коміру та рукавів. Взагалі всі були збуджені і на драйві. На закриті сезону байкери вирішили хапанути останній ковток адреналіну перед тим, як їхні залізні коні підуть на зимівлю по гаражах.

Давид спочатку переговорив з організаторами, отримав якісь настанови, а потім підійшов до нас з Владою та Максом. Маркіян десь вже вештався з камерою.

– Через десять хвилин починаємо, – повідомив він.

– А що нам робити? – запитала Влада.

– Вболівати, – посміхнувся Давид. – За мене, звісно.

– А за кого ж ще? Міг би й не казати, – хмикнула Влада.

– Спочатку буде перший заїзд, потім полуфінал і фінал.

– Сподіваюсь, ти виграєш? – підморгнула Влада.

– Та мені не важливо, – смикнув плечима Давид. – Головне – участь. Але, якщо ти, Владочко, так хочеш, щоб я переміг, то я докладу усіх зусиль. Я присвячу цю перемогу тобі!

Давид подивився на подругу якимось особливим поглядом.

– О, мені ще ніхто не присвячував перемогу! – вигукнула Влада. – Це було б круто!

Я не впізнавала Владу – в її очах грали небезпечні вогники. Схоже, азарт захопив її з головою. От би не подумала, що вона колись зацікавиться взагалі байкерськими перегонами.

– Тоді пропоную влаштуватися ближче до фінішу, поки всі козирні місця не позаймали. Там буде найспекотніше, – сказав Давид. – Тут відстань невелика, лише кілометр, але буде гаряче, це я вам гарантую.

– Тоді пішли займати місця, – нетерпляче мовила Влада і схопила мене за руку. – Макс, ти тут краще все знаєш, пішли!

Макс підморгнув Давиду зі знанням справи і пішов за нами. На трасі вже були розмічена смуга старту і стояли дівчата з прапорцями, пританцьовуючи чи гріючись від прохолоди. Двоє байкерів вже прогрівали двигуни. У повітрі стояв гуркіт і пахло бензином та паленою гумою.

Глядачі почали вишикуватися в живий коридор вздовж траси. Спочатку почалася розминка, коли байкери виїжджали по одному, щоб перевірити зачеп на дорозі та прогріти двигуни, це нам теж пояснив Макс. Потім учасники поділилися на пари, з яких переможець переходив далі і так далі до двох останніх. Все відбувалося доволі швидко.

Найбільше враження, звісно, справила перша пара. Два важких спортбайка вирулили на старт і почали прогрівати колеса. Коли дівчина на старті махнула прапором, вони рвонули з місця так, що тільки дим з-під коліс пішов. Почувся такий рев, що заклало вуха. Не встигли ми й оком кліпнути, як вони вже були на фінішу під гучні крики та сигнали вболівальників, що привітали переможця. Все відбувалося доволі швидко.

Поки ці двоє добігали фінішу, на старті вже вишукувалася наступна пара, прогріваючи колеса. Десь за три хвилини вони вже рвонули з місць. Поки перша пара поверталася назад узбіччям, ці вже були на фінішу. І все це під крики, рев двигунів, волання музики та неймовірний драйв, що охопив всю тусовку. Не можу сказати, що мене це все прямо захопило, так, було цікаво, але не настільки, щоб я підстрибувала на місці на відміну від Влади.

Я не впізнавала свою гламурну подругу, яка перетворилася на якусь дикунку, піддаючись загальному настрою. Вона кричала, свистіла і плескала в долоні, підстрибуючи на місці. Макс не так азартно, але теж захопився атмосферою, вигукуючи ім’я учасників та підбадьорюючи їх. А коли на старт вирулив Давид на своєму байку, Влада взагалі здалося втратила здоровий глузд. Вона навіть вибігла на смугу і почала стрибати і розмахувати руками, демонструючи підтримку. Макс швидко втягнув її назад на узбіччя.

– Ти що, здуріла? – докорив він. – Туди не можна виходити!

– Я хочу, щоб Давид нас бачив, – відмахнулася Влада. – Що ми його підтримуємо.

– Повір, він і так тебе бачить, – посміхнувся Макс і вже тихіше додав, так щоб чула лише я: – Точніше, окрім неї нікого не бачить.

Я кивнула у відповідь на знак згоди. Давид впевнено крутив ручку швидкості, наче зовсім не хвилювався, на відміну від інших учасників. Як тільки майнув прапорець, байки зірвалися з місць, на мить відірвавши передні колеса від землі, а звукова хвиля вдарила по ухам так, що навіть перехопило подих. Піддавшись загальному настрою, я мимоволі теж почала кричати і плескати в долоні.

– Давид! Давай! Давид! Давид! – скандували ми разом з Владою і Максом.

Я навіть не помітила, коли він промайнув повз нас – все відбувалося настільки швидко, що не встигала усвідомлювати. І ось Давида вже вітають, як переможця на фінішу. Він повільно вирулив на узбіччя і під'їхав до нас. Маркіян в цей момент був самій лінії фінішу, бо саме там був найкращій ракурс. А коли Давив загальмував поруч з нами і зняв шолом, Влада підбігла до нього і кинулася йому на шию. У мене відпала щелепа! Нічого собі!