27. Напруга між нами

Звісно, ні в який деканат я не ходила, а просто вибігла на вулицю, щоб подихати повітрям і освіжити голову. Мене переповнювали такі суперечливі емоції, що я не знала, як з ними впоратися. Оці декілька хвилин, що ми поспілкувалися з Маркіяном, миготіли у мене перед очами, і ніяк не хотіли відходити на задній план. У мене було відчуття, що ми з ним на одній хвилі, однаково бачимо, думаємо… Цього не повинно бути! Але так є. І мені дуже приємно відчувати цю спорідненість наших душ, якщо можна так сказати. І що мені з цим робити?

Мабуть, якби не було Влади, я б по іншому сприймала наші стосунки, а так… Ні, навіть думати про це не варто. Я не можу давати привід для її підозр і ревнощів. Влада – моя найближча подруга, я люблю її, як сестру, навіть більше, ніж рідну сестру. Хіба я можу стати їй поперек дороги? Звісно, ні! Мене охоплювало почуття провини перед нею, бо уся ця затія задумувалася з одною метою – щоб зблизити Владу з Маркіяном. А що виходить? Він зовсім нею не цікавиться. Чи цікавиться?

Вона ж розповідала, що вони сиділи, обійнявшись, біля вогнища у поході. Це ж має щось означати? Тоді чому Маркіян не робить наступних кроків, наприклад, поцілунки?.. І це при тому, що вони спали у одному наметі, хоч у різних спальних мішках. Невже йому не хотілося поцілувати таку неймовірну дівчину, та яка у нього ще й закохана по вуха? Давид би чи Макс свого б точно не впустили. Хоча, можливо, Маркіян просто такий за характером… А можливо Влада не все розповідає… А в чому тоді сенс? Я щось зовсім нічого не розуміла, що у них за стосунки. Але те, що я відчула зовсім недавно поруч з Маркіяном, теж не могла пояснити. Чи то я просто себе накручую? Можливо, Влада права: він особлива творча людина, не схожа на інших, а ми хочемо, щоб він поводився, як звичайний хлопець, очікуємо від нього стандартної поведінки і дивимось на нього через свої якісь критерії. Можливо, я теж неправильно сприймаю його?..

Я стояла на виході з корпусу, мене наскрізь продував холодний вітер, вивітрюючи небажані думки. Нарешті, коли зовсім змерзла аж до дрижаків, повернулася в корпус. Якраз закінчилася пара і студенти заполонили коридори. Я попленталася до наступної аудиторії, не знаючи, як поводитися, коли зустріну Владу. Я вже внутрішньо стиснулася, очікуючи чергового нападу ревнощів. Але цього разу мені повезло. Влада зробила вигляд, наче нічого не було. Лише по її злегка скривленим губам я зрозуміла, що всередині неї все зовсім не так, як вона намагається вдавати. І я теж зробила вигляд, наче нічого не було. Мовчки сіла з нею за стіл, дістала свої зошити і папери і почала переглядати практичну, яку так і не доробила.

Влада теж мовчки гортала щось в телефоні. А потім почалася пара, яка нас і врятувала. Але всі ці півтори години я відчувала шкірою наелектризоване повітря навколо нас. Влада з блиском здала практичну, отримала відмінно і сиділа з задоволеним виглядом. Я ж ледве-ледве отримала залік і це мене дратувало. Бо замість того, щоб зосередитися на навчанні, думаю про всяку чортівню. Так, треба давати собі раду – вирішила я. Глибоко вдихнула-видихнула і по закінченню пари повернулася до подруги, ніби нічого не трапилося. Хоча, дійсно ж нічого не трапилося, не рахуючи моїх незрозумілих відчуттів.

– Може після пар підемо кудись по магазинам? – запропонувала я.

Влада витріщила очі:

– Це ти мені пропонуєш? Мені не здалося? По магазинам? І відколи у тебе з’явилося бажання ходити по магазинам?

– Не почулося, – я посміхнулася. – Мені треба купити… – Я на ходу придумувала, що мені треба купити і бовкнула перше, що прийшло в голову. – Нову піжаму, бо вже холодно спати.

Я намагалася бути переконливою. Влада прискіпливо подивилася на мене і погодилася.

– Ну, якщо треба, то пішли. Я не можу дати тобі замерзнути.

Ми ходили по магазинам, я переміряла вже з десяток піжам, але насправді нічого й не хотіла купувати, та мені нічого й не подобалося. Я сподівалася, що шопінг розвіє напругу між нами, але Влада вперто не йшла на контакт. Ні, вона щось говорила, жартувала на мою адресу, приколювалася, але я бачила, що все це було якось не щиро. Та й я сама теж не могла розслабитися. І це мене гнітило. В якийсь момент я вже була зла на Маркіяна – якби він не підійшов тоді до мене, нічого б й не було. От як тепер налагодити стосунки з Владою?

– Я так зрозуміла, що піжама тобі сьогодні не світить? – нарешті підсумувала Влада.

– Не можу нічого обрати, – я смикнула плечима. – Все якесь не моє.

– А може вона тобі й не потрібна насправді? – раптом запитала Влада.

У мене всередині все обірвалося. Влада все відчуває, не дарма ми з нею такі близькі. Не обдуриш. І я вирішила більше теж не прикидатися.

– Може й не потрібна, – посміхнулася я.

– Тоді пішли вип’ємо по коктейлю? – запропонувала вона. – Зігріємось.

– Залюбки, – погодилася я.

Схоже, інакше не вийде позбавитися цієї напруги між нами.

Після того як мій келих спустів наполовину, нарешті я відчула полегшення. Все почало здаватися не таким вже й критичним.

– Олесю, я мабуть схожа не ревниву дурепу? – неочікувано спитала Влада.

– Чому?

– Не знаю, мені постійно здається, що Маркіян краще ставиться до всіх інших дівчат, ніж до мене, – зізналася Влада. – Ви так мило спілкувалися з ним сьогодні. А вчора я бачила, як він жартував і сміявся ще з одною дівчиною. У мене всередині все перевертається. Я розумію, що він має право спілкуватися будь з ким, але прийняти це не можу.

Вона ледве не плакала. Мені дійсно було її шкода. Але втім мене раптом попустило – значить, вона не тільки до мене ревнує! Якщо є інші дівчата, то я особисто тут ні до чого. І справа зовсім не в мені. Фух! Я видихнула з полегшенням. Присунулася ближче до неї і обійняла.

– Ти береш дуже близько до серця все, що його стосується, – зауважила я.

– Я інакше не можу, – зітхнула Влада. – Тільки про нього й думаю, тільки його й помічаю. Знаю, що виглядаю жалюгідною… Що мені робити, Олесю? Як привернути більше його уваги?