25. Підозри Макса

Ми з Максом спочатку йшли мовчки. Я думала про зустріч, про фотографії, про Владу, про те, як дивно все змінилося після походу. І про свої враження… Макс раптом зупинився.

– Можна тебе дещо запитати?

Я подивилася на нього: він виглядав незвично серйозним.

– Ну питай, – погодилася я і внутрішньо насторожилася.

– Тобі подобається Маркіян?

Я ледве не впала.

– У сенсі? – уточнила я.

– Ну, як хлопець…

– Максе, ти нормальний? Чому це ти питаєш?

Він знизав плечима і мовив:

– Я просто спостерігаю, що останнім часом ви з Маркіяном багато спілкуєтеся.

– Ну і що тут дивного? Ми друзі, у нас багато спільних інтересів, – сказала я, але сама зрозуміла, що це виглядає, як виправдання.

– Я знаю, – кивнув Макс.

– Тоді в чому проблема?

Він не відповів одразу. І тут до мене дійшло

– Максе, ти що, ревнуєш? – вигукнула я.

– Мені здалося, що він тобі подобається, – Макс знову знизав плечима, як школярик.

У мене всередині все ніби перевернулося. Не тому, що він сказав, а тому, що я сама не хотіла чути це від іншої людини.

– Він подобається мені, як людина, так, – я не стала брехати. – Але якщо ти маєш на увазі, щось інше…

– Саме це…

– Він не в моєму фокусі! – пожартувала я. – І взагалі, Максе, не видумуй того, чого немає! Хвате з мене Влади!

– А що Влада? – насторожився Макс.

– Їй теж щось постійно здається, – роздратовано пояснила я.

– Значить, не одному мені здається, – зітхнув Макс.

– Слухай, Максе! Так, мені подобається Маркіян, як людина, мені цікаво з ним спілкуватися. І що з того? Це що, злочин? Чи ви відразу тільки про одне можете думати? І взагалі, я не хочу про це говорити більше! – я роздратувалася. – Це Владі подобається Маркіян, і я тут ні до чого!

Макс повернувся і пішов далі мовчки.

– Вибач, – нарешті мовив він. – Я мабуть фігню зморозив.

– Добре, проїхали, – відмахнулася я.

Ми йшли всю дорогу до метро мовчки, а я задумалася про слова Макса. Так, Маркіян був цікавим, талановитим. З ним було легко говорити про те, що мені подобалося. Він бачив речі, які я сама не завжди помічала. Мені подобалося слухати його, обговорювати з ним його роботи. Але це ж не означало, що він мені подобається. Чи означало?.. Ну от навіщо Макс зачепив мене! Я не хотіла про це думати, не хотіла порушувати свій спокій. А тепер настирливі думки непрохано лізли в голову. 

Ще більше мені не подобалося те, що після його слів я почала прокручувати останню зустріч. Як Маркіян нахилявся до ноутбука, як слухав мої зауваження, як дивився на мене, коли я щось пояснювала, як ми сміялися…

Так, стоп! Я відразу зупинила себе. Це все нічого не означає, ми просто працювали разом, нам було цікаво говорити про фотографію, у нас просто спільні інтереси. Ось і все. Крапка!

– Я не хотів тебе образити, – якось винувато почав виправдовуватися Макс.

– Я не образилася, – я відповіла вже спокійно.

– Тоді добре, – Макс видихнув.

Я подивилася на нього. Він ішов поруч, засунувши руки в кишені куртки. Раніше він майже постійно жартував, а тепер був серйозний. Я зрозуміла, що його питання було не просто цікавістю, особливо, враховуючи його наміри щодо мене. І від цього мені стало трохи незручно.

– Максе, закриємо цю тему, – попросила я. – Між нами все, як і раніше?

– На жаль, так, – зітхнув Макс. – Як би я не хотів, щоб було інакше.

Ми увійшли до метро і їхали мовчки весь час до моєї зупинки. А потім я попрощалася з Максом, намагаючись посміхнутися щиро. Але вийшло напружено, якщо чесно. Напруга не відпускала весь вечір. Так ми гарно посиділи в кав’ярні, це ж треба було Максу все зіпсувати! У мене був такий чудовий натхненний настрій, а зараз – повна каша в голові. Бо після слів Макса я знову і знову прокручувала останні події і розуміла, що все заплутується ще більше. І з Владою, і з Маркіяном, і з Максом. Добре, що хоч з Давидом немає у нас спірних питань…

❤️❤️❤️Друзі, нагадую, якщо ви читаєте цю книгу і вам вона подобається, не соромтеся поставити сердечко та додати її в бібліотеку)) Залишайте свої коментарі та ділиться враженнями! ❤️❤️❤️