22. Зустріч нашої п’ятірки

Я думала, що Влада взагалі не з’явиться в університеті у понеділок, буде відпочивати та приходити до тями, але я помилилася. Коли я увійшла до аудиторії, вона вже там сиділа у всій красі. Наче день тому це не вона ледве притягнула до мене ноги. Мабуть вчора весь день провела у салонах. Зараз вона виглядала, як завжди на всі 100! Ідеальний макіяж, зачіска, манікюр. І це була та сама Влада, яку я знала вже четвертий рік, яка знову стала сама собою. А не намагається вдавати з себе те, до чого у неї не лежить душа.

На перерві ми зустрілися усією нашою командою. Маркіян, як завжди, був обвішаний камерою, ноутбуком, рюкзаком. А його обличчя випромінювало справжнє задоволення.

– Судячи з твоїх очей, похід пройшов вдало? – запитав у нього Макс.

– Не просто вдало, а чудово! – Маркіян аж потер долоні. – Я вже почав монтувати кінуху про Лікійку. Сьогодні до третьої ночі сидів за компом. Якщо цікаво, можемо зустрітися після пар, покажу. Звісно, все ще сире і буду доробляти.

– Дуже цікаво! – першою відгукнулася Влада.

Я то розумію, що насправді, їй це зовсім не цікаво, її від тієї Лікійки вже відвертає, але ж це шанс побути поруч з Маркіяном. Я вирішила підтримати, хоча саме мені й було цікаво по-справжньому.

– Я б теж залюбки подивився, – озвався Макс.

– Тоді зустрічаємось о четвертій? Згодні?

Всі були згодні. І ми традиційно зустрілися після пар в нашій кав’ярні. Я вже встигла скучити за цими зустрічами. Та й взагалі після захисту проекту наше життя наче трохи сповільнилося. Ми більше не бігали з ноутбуками по аудиторіям, не сперечалися через треки, кольори й монтаж, не шукали терміново потрібну фотографію і не писали одне одному в чаті о першій ночі: «А хто пам’ятає, де лежить остання версія презентації?».

А поки не було Маркіяна, ми бачилися лише з Максом. Давид готувався до якихось перегонів, тож він теж зник з полю зору. Ми з Владою прийшли раніше і вже замовили собі каву. Влада сиділа якась задумлива, час від часу переглядала щось у телефоні й нервово крутила чашку. Я бачила, що похід якось вплинув на неї, хоч вона й намагалася виглядати як зазвичай. Для сторонніх людей це не було помітно, але ж я знала її надто добре.

Влада привітно посміхалася, але коли ніхто не бачив, відразу ставала серйозною. От і зараз, як я зрозуміла, вона була тут, а думками далеко. Я не стала розпитувати, якщо захоче, сама розкаже. Та й часу особливо не було, бо ось-ось мали з’явитися хлопці.

Через кілька хвилин прийшли Макс і Давид. Вони щось обговорювали ще на вході і, як зазвичай, сперечалися. Це була їх звична манера спілкування – щось доводити одне одному. Хоча збоку це виглядало, як сварка, але ж насправді вони самі від цього отримували задоволення. Як казав Макс, у суперечці родиться правда.

– Ви вже замовили себе? – здивувався Давид.

– Ну не сидіти ж за порожнім столом, – смикнула я плечима.

– Тоді давайте ми вас хоч макарунами пригостимо? Бо я почуваюся зовсім не джентльменом, – пожартував Давид.

– Якщо тобі так буде спокійніше, будь ласка, – погодилася я. – Мені фісташковий.

– Влада, а тобі? – звернувся до неї Давид.

– Що? – Влада відірвалася від телефону зі здивованим поглядом. – Що мені?

– Владо, повернися на землю! – Макс торкнувся її плеча. – Ми тут пригощаємо. Що ти хочеш?

– Та нічого… – простягнула вона.

– Як нічого? Ти що, не в дусі? – Макс подивився на неї підозріло. – Похід тобі не пішов на користь?

– Ні-ні, все чудово! – Влада миттю змінила настрій. – Просто трохи відволіклася.

Вона більш за все не хотіла, щоб інші бачили, що у неї на душі насправді. Отака вона завжди була – ніколи не поскаржиться, у неї завжди все має бути чудово, навіть, коли це зовсім не так.

– То що ти будеш? – м’яко запитав Давид.

– Вишневий макарун, – байдужим тоном відповіла Влада.

Поки Макс з Давидом робили замовлення на барі, прийшов Маркіян. Як тільки Влада побачила його на вході, її обличчя миттєво змінилося. Від суму не лишилося й сліду. Коли повернулися Макс з Давидом, вона вже мило посміхалася і сяяла щастям.

Я подумала: «Це на неї так Маркіян впливає чи вона так щиро прикидається?» Що ж насправді у неї на душі?

Маркіян мимохідь замовив собі капучино і сів поруч Владою за столик. Дістав ноут і почав завантажувати свої ролики.

– Ну що, готові? – запитав він.

– Звісно, показуй вже, не можу дочекатися! – потерла долоні Влада.

Щось я їй зовсім не повірила. А коли перехопила погляд Давида, зрозуміла, що й він теж. Вона дійсно перегравала. Але сама Влада так, схоже, не вважала.

– А треки ти вже підібрав? – уточнив Макс.

– Щось накидав, але буду вдячний за поради, – відгукнувся Маркіян. – Тоді, поїхали.