20. Наполегливо до мети

Наступного тижня Влада вирушала в похід. Я, як співучасниця цієї авантюри, мала її прикрити. Вона приїхала до мене вся така гламурна, що я й уявити не могла її в образі туристки.

– Так, у мене мало часу, – вона почала швидко перевдягатися у спортивний одяг. – Ми з Маркіяном зустрічаємось за годину в аеропорту.

За декілька хвилин вона вже повністю змінила вигляд.

– Пропоную тобі обрізати нігті, – сказала я. – Бо ти їх все одне обламаєш.

– Та ти що! На таке я не піду, я спеціально учора зробила свіжий манікюр, на тиждень має вистачити.

Але, коли вона почала пакувати рюкзак, зламався перший ніготь.

– Ой! – вигукнула Влада і скривила сумне обличчя.   

– Я тебе попереджала, – знизала я плечима.

– Дай ножиці! – зітхнула вона. – Ти була права.

Влада рішуче стригла нігті, навіть не скиглячи. І все це заради хлопця, якого намагалася очарувати. Дива та й тільки! Ще рік тому я б навіть й уявити Владу без нігтів не могла.

Вона впевнено запхала у рюкзак речі для походу і почала перекладати з валізи пакунки за косметикою.

– А це тобі там навіщо? – здивувалася я. – Куди ти там встромиш той фен?

– Не знаю… Але як без нього?

– Витягуй! – запропонувала я. – І лак для волосся, і всі ці баночки з кремами і парасольку.

– А якщо дощ?

– У тебе куртка з мембраною, – нагадала я.

– Так вона ж обличчя не закриває… – і вона кліпнула своїми довжелезними нарощеними віями.

– Не розтанеш, – заперечила я. – Як ти все це тягти будеш? Тут тільки косметики кілограма на чотири.

– Я без цього не поїду! Я маю бути гарна і приваблива! Мені потрібні неймовірні фотографії!

– Владо, ти зовсім не розумієш, на що підписалася, – зітхнула я.

– Все я розумію! Я готова! – впевнено підсумувала вона, затягуючи застібку рюкзака.

Я спостерігала вже мовчки, як вона ледве його підняла.

– Допоможи, будь ласка, – попросила вона.

Я підтримала рюкзак, щоб вона могла його закинути за плечі. З незвички вона випадково зачепилася за застібку і обідрала ніжну шкіру на руці аж до крови. Але й вигляду не подала, мовчки зчепила зуби і наліпила пластир. Я тільки дивувалася її наполегливості. Втім, як тільки рюкзак опинився на спині, Влада зігнулася під його вагою.

– Ой, щось важкувато… і на плечі тисне, – пожалілася вона, поправляючи лямки рюкзака. – Аж боляче.

– Кидай цю справу, поки не пізно! – запропонувала я.

– Та ти що? Я стільки зусиль доклала, а тепер кидати. Нізащо!

– Можна ще косметику викинути...

– Мабуть, ти права, – зітхнула Влада і зняла рюкзак.

Фен, на щастя, не поїхав у похід, як і більшість баночок.

– Наче легше, – зраділа Влада, коли знову закинула рюкзак за спину.

– А тобі ще з ним ходити цілими днями по горам, – нагадала я.

– Нічого, я сильна, впораюся!

– Ну що ж, тоді нехай у тебе все складеться, як ти хочеш! – побажала я.

– Я хочу поцілунок під зорями! – загадала Влада.

– Нехай здійсниться! – я щиро посміхнулася і обійняла подругу.

Я проводила її до таксі, дивлячись, як вона мужньо тягне той рюкзак, зігнувши спину. Мені було її щиро шкода, але ж вона сама обрала це випробування. Сподіваюсь, не пошкодує.

Я б точно не пошкодувала і залюбки доєдналася до них, але заради Влади навіть питати у Маркіяна не стала. Нехай подруга здійснить свою мрію.

– Присилай фоточки, – нагадала я.

– Обов’язково! – пообіцяла Влада і помахала мені на прощання.

За той час, поки вона мандрувала, ми з Максом встигли відвідати ще один концерт та квартирник. Я знову була у захваті. Шкода, що зовсім не музикальна і вчитися вже запізно, але мені дуже подобалося бути хоча б учасницею. А ще спілкування з такими цікавими людьми мене дуже надихало. Неочікувано мені підвернулося замовлення на зйомку за містом. Час від часу я трохи підробляла фотографуванням, але багато це не приносило, скоріш, заради задоволення. Макс напросився за компанію, і ми поїхали разом. Взагалі ми останнім часом часто проводили час разом. Я бачила, що Максу замало просто дружби зі мною, але я його попереджала. І він, сумно зітхаючи, на більше й не претендував.

Для мене він був лише класним другом, з яким ми чудово розважалися у вільний від навчання час. Я не знала, на скільки вистачить його терпіння. Втім, більшого я запропонувати йому не могла. Наші стосунки відразу будувалися на тому, що ми оговорили правила. Тож, нехай не скаржиться. Я не винна, що у мене до нього немає почуттів. Можливо, це виглядало жорстоко з мого боку, але себе насилувати я не збиралася.

Я не мріяла про кохання, як більшість дівчат мого віку. І не шукала принца, збивши ноги. Десь у глибині душі я знала, що всьому свій час. А поки заводити стосунки, щоб були, у мене не було бажання. Тому з Максом нас поєднувала лише дружба, хоча збоку це мабуть виглядало по-іншому, бо нас постійно бачили разом. Взагалі-то мені було байдуже, хто і що буде думати.

Іноді, лежачи ніччю без сну, я згадувала наш з Маркіяном танець і відчувала, як всередині приємно щемило. Але я не мала права зраджувати Владу. До того ж, мені було не зрозуміло, як він до неї насправді ставиться. Нікому не було зрозуміло, до речі. Начебто вони й разом, а начебто він нею не захоплений. А можливо, він просто не демонструє свої почуття? Нічого, ось Влада приїде і все проясниться. Тиждень разом точно розставить все по місцям.