18. Покатухи на байку

Наступного вечора, як і домовлялися, ми зібралися на виїзді з міста. Давид був у всіх байкерських облаштунках: спеціальна байкерська куртка, рукавички, черевики, захист на колінах та руках, шолом… Я вдяглася як завжди у джинси та светр, але чомусь не подумала узяти курточку і лише зараз, дивлячись на Давида, зрозуміла, що коли ми будемо їхати, може бути прохолодно.

Проте Влада подбала про все. Виглядала вона просто приголомшливо: чорні шкіряні штани та високі черевики на шнурівці, а зверху на облягаючий светр була надягнена шкіряна куртка. Мов справжня байкерша! Зрозуміло, що весь цей прикид мав вразити Маркіяна, але щелепа відпала у Давида. Він не міг від неї відвести очей.

– Вау! – вигукнув Макс замість нього. – Владо, ти виглядаєш приголомшливо!

– Дякую! – вона грайливо відкинула волосся, підкреслюючи свою красу.

Давид не зміг підібрати навіть слів, настільки він розгубився. Маркіян, до якого вона підійшла і особисто привіталася, лише посміхнувся. Влада так і не дочекалася від нього компліменту. Щоб врятувати ситуацію, я запитала у Давида.

– Ну що, кого першим катаєш?

– Мене! – несподівано озвалася Влада.

Я подивилася на неї і побачила в її очах вогники азарту. Схоже, ця затія була їй дуже до вподоби. От не думала, що в ній живе прихована пристрасть до байкерства.

Давид ледве не підстрибнув від щастя.

– Пішли, – він узяв її за руку і потягнув до байка, що був запаркований біля паркану.

Ми теж рушили слідом. Великий, чорний, з блискучими хромованими крилами над колесами та високим кермом – байк був схожий на металевого монстра, що виглядав зовсім не так невинно, як я уявляла.

 З усього було зрозуміло, що техніка крута і дуже дорога. Метал блищав у променях сонця, що вже сідало, колеса здавалися непропорційно великими, а сам байк чомусь викликав у мене одне-єдине бажання – триматися від нього подалі. Так, мені було цікаво спробувати, відчути швидкість і вітер в обличчя, але якось трошки страшнувато. Мабуть тому, що у нього було лише два колеса замість чотирьох.

А от Влада аж заломила руки від захвату.

– Неймовірно! – вигукнула вона. – Завжди мріяла покататися на такому, тільки нагоди не було.

Макс теж підійшов до байка так, ніби побачив старого знайомого. Він провів рукою по керму, розглянув панель, стукнув ногою по колесу.

– Яка максимальна швидкість цього залізного коня? – поцікавилася Влада.

– Може й до 300 км/г розігнатися, – повідомив Давид.

– Круто! – вона не могла стримати емоцій. – Я вже хочу це відчути!

Давид ще щось розповідав, а Влада слухала з відкритим ротом. Вона розглядала байк, торкалася сидіння, хромованих деталей, щось уточнювала і кивала з розуміючим виглядом. От би ніколи не подумала, що у неї таємний потяг до такого виду транспорту. Можливо тому, що вона сама водійка, їй і цікаво. Маркіян стояв трохи осторонь і мовчки спостерігав. Він не виглядав зацікавленим, просто оцінював усе навколо своїм звичним уважним поглядом.

– Ну все, – сказала Влада. – Поїхали! Досить балачок.

Давид, здається, тільки цього й чекав. Він швидко пояснив їй, як сідати, куди ставити ноги, за що триматися і сів на байк. Влада вдягла шолом і ефектно перекинула ногу через сидіння. Я стояла поруч і аж занервувала, а можливо то мені передався її азарт, не знаю.

– Тільки будь обережною, – нагадала я.

Влада повернулася до мене зі здивованим виразом обличчя.

– Ти нагадуєш мою маму, – розсміялася вона.

Влада зручно влаштувалася позаду Давида і спочатку невпевнено поклала руки йому на талію. Я помітила, як він випростався, наче відразу став вищим. Уявляю, як він зрадів у душі! Вона сама його майже обійняла! Та він про таке тільки мріяти міг. Хоч би пильність не втратив на радощах. Влада щось сказала йому на вухо, він засміявся, завів двигун – і тиша навколо моментально зникла. Гуркіт був таким, що я інстинктивно затулила вуха руками. А Давид ще й навмисно дав газу, щоб справити враження. Двигун заревів низько й глибоко, і цей звук лупанув по голові, аж земля завібрувала.

Я скривилася, а Влада засміялася – не просто усміхнулася, а саме засміялася від захвату, закинувши голову назад. Я побачила, як вона міцніше обійняла Давида. І в наступну секунду байк рушив. Давид обережно виїхав із майданчика, проїхав кілька метрів і тільки потім трохи додав швидкості.

Влада повернула голову в наш бік і відірвала одну руку від Давида, показуючи великий палець – це означало, що вона у захваті. Її волосся, що стирчало з-під шолому, розлетілося від вітру, а на обличчі, що проглядало крізь скло, була така щира радість, якої я давно в неї не бачила. Вона помахала нам рукою і ми помахали у відповідь. За мить байк рвонув з місця.