17. Одкровення

Ми з Владою повернулися до вітальні, де вже майже нікого не було. Дехто пішов спати, дехто – розлігся у шезлонгах на газоні, насолоджуючись затишком. Хоча осінь вже нагадувала за себе – було прохолодно. До Влади підійшла наша одногрупниця Злата та попросила їй показати, де можна поспати, бо вона вже втомилася.

Вони попрямували на гору, а я завернулася у плед і вийшла на терасу подихати свіжим повітрям. Сперлася на перила і підвела очі вгору, де на безхмарному небі світив величезний місяць.

– Скажи, гарно! – раптом почула я голос Маркіяна поруч. Я й не помітила, що він вже тут сидів у кріслі.

– Ага! – відгукнулася я і швиденько озирнулася по боках – чи не бачить нас Влада? Не хотілося знову викликати її ревнощі. Тепер мені доведеться уникати Маркіяна, щоб не посваритися з подругою. Наче її не було видно, і я розслабилася.

– Якби можна було сфотографувати цей місяць! – помріяла я. – Скільки не намагалася, нічого нормального не виходить. Просто пляма якась.

– Це тому що він рухається дуже швидко і камера не встигає фіксувати. Потрібен штатив і спеціальні налаштування вручну, – пояснив він.

– Я б хотіла спробувати, – мене охопив азарт.

– Спробуємо якось… – пообіцяв Маркіян. – У мене є серія таких знімків, які я робив на морі. Вийшло чудово і зовсім не плями.

– Покажеш?

– Звісно…

– Слухай, а чому ти не з усіма? – запитала я. – Весь вечір якось сам по собі. У тебе немає настрою?

– Просто я більше люблю бути на самоті, ніж галасливу компанію, – пояснив він. – Або поговорити у спокійній атмосфері.

– Я теж, – відгукнулася я. – Хоча іноді й не проти відірватися. Влада полюбляє потусити в клубі і мене витягує іноді.

– О, це точно не моє, – зізнався Маркіян. – Десь ще у лісі біля вогнища можу поспівати під гітару, але у клубах ні.

– Ти ще й на гітарі граєш? – здивувалася я.

– Граю, – кивнув він. – Я закінчив музичну школу.

– Слухай, ти просто якась скарбничка талантів, – посміхнулася я. – Коли тільки встигаєш всім цим займатися?

– Просто я роблю те, що мені подобається і не витрачаю час дарма. А талант треба розвивати. Якщо він є, але припалий пилом, то толку від нього нуль.

– У мене немає талантів, – зітхнула я.

– Не правда, вони є, я ж бачу, але ти їх не розвиваєш.

– Можливо… Час ще настав. А можливо, просто не було умов для цього.

Ми замовкли. Я замислилася над його словами, одночасно прислухаючись до себе. Я дивилася на місяць, вдихала на повні груди свіжий запах соснового лісу, а на душі було так добре і затишно, що хотілося любити весь світ… Таке відчуття, що таланти вже почали прокидатися десь всередині мене… 

– На місяць виєте? – пожартував Давид, який теж вийшов на терасу.

– Обговорюємо, як його краще приборкати, – відповіла я. – Я скільки не намагалася, ніяк не можу його нормально сфотографувати. А Маркіян пояснив чому.

– До речі, як вам вечірка? – запитав Давид. – Наче все йде добре.

– Все чудово! – сказала я. – Зібралася гарна компанія.

– Ми раніше часто влаштовували подібні заходи, ще на першому курсі, а потім втратили інтерес.

– Та я бачу, як у вас все організовано виходить, – похвалила я. – А які інтереси зараз переважають?

– Я час від часу приймаю участь у стрітрейсингу, – зізнався Давид.

– Ого! Ніколи не каталася на байку, – зізналася я.

– Не проблема, можу влаштувати, – запропонував Давид.

– Чудово, треба спробувати хоч, – погодилася я.

– На перегони не запрошую, бо після них бажання сісти на байк зникне назавжди. Просто покатаємось.

– Я за! Можемо зібратися нашою дружньою компанією хоч завтра.

– Домовилися, – кивнув Давид. – Маркіян, ти з нами?

– Можна, – він теж погодився. – Тільки я ніколи за кермом не сидів.

– Та я усіх покатаю, не хвилюйся. Просто буду радий, якщо ви відчуєте цей драйв.

– Чого це ви тут робите? – раптом почувся голос Влади за спиною. Від несподіванки я аж сіпнулася. Вона влетіла на терасу як комета, що зруйнувала весь затишок.

– Обговорюємо, як краще зняти місяць, – пояснив Маркіян.

– І плануємо покатухи на байку завтра, – додав Давид. – Хочеш з нами?

Я подивилася на Владу, яка раптом спантеличилася. Вона кинула погляд на Маркіяна.

– Ми вже всі утрьох домовилися, – попередила я.

– Тоді й я з вами, – Владу навіть вмовляти не довелося, коли вона почула, що Маркіян теж у цій справі.

– Пішли танцювати! – вона схопила його за руку. – Бо я скоро на цей місяць завію від нудьги.

– По тобі не скажеш, – Маркіян спробував викрутити руку, але Влада вчепилася в нього мертвою хваткою. – Я не дуже люблю танці…

– Пішли, зараз якраз повільний трек, щоб не напрягатися, – наполягала вона.

І Маркіян здався, щоб її не засмучувати. Я побачила, як він потайки видихнув і пішов за Владою, яка аж підстрибувала на радощах, що він погодився.

Від мене не вкрилося, як Давид заграв вилицями, дивлячись на них. Я обережно торкнулася його руки.

– Та все добре, – зітхнув він і відвернувся від них.

– Я тебе розумію, – сказала я.

– Дякую за підтримку, Олесю, – мовив він. – І чому це не я?

– Я не знаю…

– Я ж все бачу! – сказав Давид. – Як вона бігає за Маркіяном, а він її ні у що не ставить.

– Ти перебільшуєш…

– Я просто тверезо дивлюся на все, – пояснив Давид. – І взагалі, вони зовсім не підходять одне одному.

– А хто підходить? Ти?

– Я підхожу, – впевнено сказав Давид.

Від одкровень останніх хвилин я щось впала в ступор. Сьогодні що, всі здуріли? Чи то вечірка так на всіх впливає?

– Давиде, ти чудовий хлопець, але ж сам бачиш, що Влада… що ти… – я зам’ялася, не знаючи, як би коректніше висловитися, щоб його не образити.

– Можеш не продовжувати, я все розумію, – зітхнув він. – Але я не готовий здаватися. Я просто почекаю, коли все стане на свої місця.

Я нічого не відповіла. Знаючи Владу, я була впевнена, що вона від Маркіяна не відступиться нізащо. Що має таке трапитися, щоб вона його розкохала? Просто те, що Давид гарний хлопець – не давало йому жодних шансів. А шкода… Якось все заплуталося… Я не знала, як всім допомогти. Тут би ще з собою розібратися…