16. Ревнощі?

Він узяв мене під лікоть і повів у центр залу. Я відчула його руки на своєї талії і сама поклала свої йому на плечі. Між нами була доволі поважна відстань, ніяких обіймашок – це був самий невинний танець. Але… Я відчула, як серце моє пришвидшилося і чомусь стало гаряче. Близькість Маркіяна впливала на мене дивним чином. А ще я відчувала, як погляд Влади наче пропалює мені спину. Боже, навіщо я погодилася?!

Від хвилювання у мене все тремтіло, і я схопилася за шию Маркіяна сильніше, щоб не впасти. Він відчув цей ледве помітний рух і трохи скоротив відстань між нами. Наші тіла майже торкалися, я ніби відчувала биття його серця… Ні, цього не можна робити!

Зусиллям я відсунулася і розслабила руки на його плечах. Маркіян не заперечував, його руки на моїй талії теж розслабилися. Ми наче просто танцювали, навіть не розмовляючи, але ті відчуття, що охопили мене, були дуже небезпечними. Треба було тікати від нього, але більш за все я хотіла, щоб цей танець продовжувався до ранку…

«Олесю, що ти знову собі вигадала! – корила я себе. – Це просто звичайний танець, не перебільшуй!» Але в душі тим часом усе переверталося.

Нарешті музикальна композиція закінчилася, і я зняла руки з плечей Маркіяна.

– Дякую за танець! – тихо мовив він, і, о боже, я відчула, що його голос тремтів.

Цього не може бути! Все, треба припиняти це! Я глибоко вдихнула, видихнула і посміхнулася байдужою посмішкою.

– І тобі!

– Олесю, потанцюємо? – раптом поруч опинився Макс, нахабно всуваючись між нами.

– Ми ж вже танцювали! – нагадала я.

– Танців замало не буває! – Макс наполегливо потяг мене за руку.

Мені зовсім не хотілося більше ніяких танців, але я мусила погодитися, щоб перемкнутися і відсторонитися від Маркіяна. Зібравшись з духом, я пішла за Максом. Діджей мабуть був в змові з Давидом, тому що знову пролунав повільняк. Я вже здогадалася, що Давид все це спеціально спланував, щоб наблизитися до Влади, яку він все ще не хотів відпускати. Я бачила, як він нахиляє голову до її голови і, мабуть, ледве стримується, щоб не торкнутися її волосся. Збоку це було дуже добре видно.

А Влада крутить тією головою з боку в бік – її серце у цю мить точно зараз не поруч з Давидом. Куточком ока я помітила, що Маркіян попрямував на терасу, а Влада проводила його сумним поглядом.

А Макс тим часом намагався жартувати і ніс якусь нісенітницю. Мені доводилося грати в його гру, поки думки стрибали мов скажені, згадуючи танець з Маркіяном і здивований погляд Влади...

Потім танці змінилися конкурсом на вгадування. От і добре, досить з мене вже цих танців. Щось я розхвилювалася.

Поступово час вже перейшов за опівніч, всі вже були веселі, втомлені і розомлілі. Хтось розбрівся по кутках по парах, хтось хитався в такт музиці, що лунала з колонок, но вже не така запальна, щоб танцювати. У когось ще вистачало сили щось жваво обговорювати. Загалом, вечірка, як вечірка для студентів. Ніхто не викидав ніяких коників, не трощив посуд – всі поводилися доволі пристойно на відміну, наприклад, від вечірки у гуртожитку. Влада ще на початку всіх попередила, щоб усі поводилися «виховано», і всі так і поводилися.

Я намагалася не перетинатися з Владою, віддаючи перевагу компанії Макса та Давида. Якщо чесно, боялася, що Влада буде докоряти мені за той танець з Маркіяном. Так і сталося, як я цього не хотіла.

– Чому ти танцювала з Маркіяном? – суворо запитала мене подруга, коли я як раз виходила з вбиральні у коридор. Мабуть вона спеціально чекала цього моменту, щоб нас ніхто не бачив.

– Тому що він мене запросив, – знизала я плечима.

– Не могла відмовити? – обурено запитала вона.

– Влада, ти чого? Що трапилося?

– Нічого… – подруга видихнула і відвела погляд.

– Це що, ревнощі? – запідозрила я.

– Можливо… – Влада зітхнула.

– Слухай, нічого ж такого не було, ми просто танцювали. Ти була з Давидом, а Маркіян мене запросив.

– Та я розумію… Сама не знаю, що на мене найшло, – зізналася вона. – Просто я хотіла з ним танцювати, а він запросив тебе.

– Якби ти була вільна, він би запросив тебе, – нагадала я.

– Це все Давид – всі карти псує, – роздратовано мовила Влада.

– А ти не бачиш, що подобаєшся йому?

– Та бачу, але що мені з того? Мені подобається Маркіян і немає діла до Давида!

– Ну не знаю… Мені шкода Давида, він гарний хлопець. Може просто поясни йому, щоб дарма на сподівався?

– Та я вже пояснювала, але він все одне не відстає. У нас немає нічого спільного.

– А мені здається, навпаки, у вас набагато більше спільного, ніж з Маркіяном. Коли ви запалювали сальсу, очей не відірвати. Така гарна пара!

– Це лише танець!

– От і я кажу – це лише танець, – нагадала я.

– Вибач, – Влада обійняла мене. – Просто я сама себе не контролюю. Хочеться, щоб наші стосунки якось швидше рухалися, а вони застрягли на одному місці.

– У тебе буде чудова можливість їх пришвидшити в поході, – я посміхнулася.

– Сподіваюсь на це! Ти ж бачиш, на які жертви доводиться йти, – Влада закотила очі.

– Коли виїжджаєте?

– Та вже через тиждень, а у мене ще не все готове.

– Зате твій рюкзак у мене вже стоїть на низькому старті, – пожартувала я. – Батьків вже повідомила?

– Так, ніяких проблем, – відмахнулася Влада.

– А якщо вони тобі будуть дзвонити, а ти будеш лізти в гору з тим рюкзаком?

– Щось вигадаю… Ти ж мене прикриєш?

– Та звісно, тільки скажи, що вигадаєш заздалегідь, щоб я щось не те не бовкнула.

– Звісно! – пообіцяла Влада і обійняла мене. – Мир!

– Та ми й не сварилися, – заперечила я. – Це щось на тебе найшло.

– Ой, Олесю, на мене останнім часом щось постійно находить, – зізналася вона. – Всередині такий буревій – від щастя до відчаю. Іноді мені здається, що я Маркіяну зовсім не цікава… А іноді наче навпаки. Це мене розриває на шматки і я не знаю, що робити.

– А що ти можеш зробити? Не освідчишся ж йому?

– Ні, ти що! – злякалася Влада. – Я ж не зовсім голову втратила. Хоча іноді дуже хочеться..