15. Вечірка

Не буду розповідати, як ми з Владою ходили на шопінг за кросівками та одягом з мембраною. Це був ще той цирк! Покруче ніж, коли ми обирали сукні для зйомок. Паралельно ми дороблювали останні штрихи у нашому проекті для фестивалю. Нас дуже порадувало, що організаторам він сподобався, вони відмітили, що він дуже професійний, не дивлячись на те, що студентський. Ми з Владою пишалися собою, бо основну роботу все ж таки робили ми.

Захист проекту пройшов краще, ніж ми могли очікувати. Викладачі похвалили нашу команду, особливо відзначили візуальну частину та відео. Нам з Владою поставили залік автоматом. Коли ми вийшли з аудиторії, вона так міцно мене обійняла, що я ледь не задихнулася.

– Ми це зробили! – вигукнула вона.

– Зробили, – засміялася я. – І тепер я хочу хоча б день не бачити жодної презентації.

– А я хочу святкувати! Ми маємо влаштувати вечірку з цього приводу і запросити Маркіяна.

– Тільки Маркіяна? – уточнила я.

– Звісно, ні, але ж ти сама знаєш, заради чого ми все це замутили, – нагадала Влада. – Думаю, батьки погодяться, якщо я попрошу влаштувати це на нашій дачі.

– Але ж туди ще треба дістатися, – нагадала я. – І привезти продукти, напої.

– Це вже другорядне, – відмахнулася вона. – Якось організуємо. Зате ми можемо там тусити навіть до ранку.

– О, натяк зрозуміла, – посміхнулася я.

– Та ні, нічого такого, все в межах пристойного, – запевнила Влада. – Просто у мене буде можливість побути разом з ним довше... Поспілкуватися без поспіху… – Вона загадково примружила очі.

– Я не проти, якщо ти все влаштуєш, – погодилася я.

Звісно, то була б не Влада, якби вона не влаштувала. Ми запросили всіх студентів, які були задіяні у проекті – вийшла чимала компанія. Влада розподілила, хто відповідає за музичний супровід, хто за їжу, хто за транспорт. Я та ще двоє дівчат з нашої групи чаклували над наїдками. Столи поставили на терасі. Навколо було тихо й затишно. Дача стояла осторонь від інших будинків і це було добре, щоб ми нікому не заважали. З другого поверху відкривався чудовий краєвид на поля та ліс, вкритий осіннім листям.

Прибули перші автівки і подвір’я миттєво наповнилося музикою, сміхом і розмовами. Маркіян приїхав разом із Максом та Давидом. Цього разу він вдягнувся інакше, замість традиційного чорного худі, обрав світло-бежевий реглан, якій підкреслював його чудову фігуру та рельєфні плечі. Я навіть й не здогадувалася, яку красу він ховає під мішкуватим худі. У цьому одязі він виглядав, як і усі інші, але вигідно вирізнявся на тлі всіх. Він привітався з нами і подарував кожній дівчині по квіточці. Це було так приємно! А Влада взагалі розтанула.

– Олесю! – Макс вже матеріалізувався поруч зі мною. – Пообіцяй мені хоч один танець сьогодні.

– Та я взагалі не танцюю, – відмахнулася я.

– Ну хоч один! – наполягав він.

– Добре, – задалася я. – Тільки один і ніяких повільняків.

– Та хоч гопака! Я згоден на будь-що, – зрадів Макс.

Він майже весь вечір крутився поруч, розважаючи мене жартами та історіями. А я й не заперечувала, у мене був чудовий настрій, а Макс вмів його підтримувати якимось чарівним чином. Час від часу до нас приєднувався Давид і ми разом реготали над жартами Макса.

Маркіян тримався якось осторонь, більше спостерігав, ніж веселився. Розмовляв із кимось біля столу, потім фотографував компанію, ловив смішні моменти. Коли Влада підійшла до нього, він одразу усміхнувся і вони почали щось жваво обговорювати, мабуть, майбутню подорож. Збоку вони виглядали як пара, і, схоже, не тільки я це помітила. Я перехопила погляд Давида, який сьогодні був відповідальний за музичний супровід. В його очах ковзнула рішучість. Цікаво…

А потім раптом зазвучала сальса, і я зрозуміла, що далі буде. Давид впевнено підійшов до Влади з Маркіяном і потягнув її за руку на танцпол, який організувався всередині вітальні. Вона хотіла було відмовити, але раптом погодилася. Я знала, що вона класно танцює і дуже любить цю справу. Давид впевнено задавав ритм і Влада підхоплювала. Усі навколо почали плескати в долоні, підтримуючи. Хтось доєднався до них і вечірка почала набирати обертів.

Макс теж тяг мене до кола, але я відмахувалася – сальса точно не мій коник, і не треба ганьбитися. Але він наполягав, і в якійсь момент я здалася. Ми теж приєдналися у загальні танцюльки. Я якось дригалася в такт музиці, не знаючі жодного правильного руху. Це було смішно і весело, але врешті-решт я втомилася і залишила танцпол, де вже пішла гульня – хто, як може, і відійшла до барної стійки.

Не встигла я перевести дух, як сальсу змінив повіляк і студенти почали з’єднуватися в пари. Влада хотіла було піти, але Давид втримав її за руку. Було б не гарно пручатися, і вона залишилася, хоча я розуміла, що Влада зовсім не з тим хотіла б танцювати саме повільний трек. Вона озиралася навколо у пошуках Маркіяна. Як раптом її здивовані очі зупинилися на мені і вона аж голову звернула назад.

– Потанцюємо? – почула я голос Маркіяна позаду себе.

Мені б відмовитися, особливо зважаючи на витріщені очі Влади, але якийсь внутрішній поштовх всередині мене примусив погодитися.

– Чому б ні? – і я розвернулася до нього.