7. Хто для кого?

Неподалік від університету ми зайшли в невелику затишну кав’ярню, в якій після пар зазвичай збиралися студенти. Великі вікна кав’ярні виходили на вулицю, де вересневе сонце грало промінчиками на опалому листі. Чарівна осінь тільки починала свій відлік, ще було досить тепло, тому настрій у всіх був пречудовий.

Студенти про щось сперечалися, сміялися, гортали стрічки в телефонах або сиділи над ноутбуками. У повітрі пахло кавою та свіжими круасанами. На барній стійці стояли склянки з лимонадами, а біля каси кілька студентів сперечалися, хто сьогодні платить за всіх.

– О, нам пощастило! – задоволено вигукнув Макс, помітивши вільний столик біля вікна. – Ще трохи, і довелося б сидіти на підвіконні.

– Ти й на підвіконні влаштуєшся, – підколов Давид.

– Я можу навіть на одному квадратному метрі розміститися, досвід у мене є.

– Досвід у чому? – уточнила я.

– Ви не в курсі, Макс в школі акробатикою займався, тому може навіть у шухляді вміститися, – пожартував Давид.

– О як цікаво! – здивувалася я.

– А Давид – має байк, – повідомив Макс за друга.

– Що ви робите в мультимедіа? – здивувалася я.

– Так то ж хобі, а тут професію здобуваємо, – пояснив Данило.

Ми влаштувалися за столик, я сіла поруч із Владою, яка у цій своїй красивій сукні тут взагалі виглядала ніби випадково забрела сюди після якоїсь фотосесії. На її фоні я в звичайних джинсах і сорочці та хлопці в худі виглядали як бідні родичи. Але Владу це зовсім не засмучувало – вона почувалася впевнено і постійно посміхалася.

Маркіян сів навпроти, а Макс з Давидом зайняли місце поруч із ним.

– Ну що, майбутні рекламні генії, – почав Макс, гортаючи меню. – Хто що буде замовляти?

– Я – капучино і круасан, – сказала я.

– А я макарунчик та лате, – обрала Влада.

– Щось ви дуже скромні, – здивувався Макс. – Ми пригощаємо, обирайте, що побажаєте.

– Ми багато не їмо, – зауважила Влада. – Хіба не видно по нам?

– Звісно, видно, – підморгнув Давид і багатозначно глянув на Владу, але вона навіть не подивилася у його бік. Вона очей не відводила від Маркіяна, який в той час щось строчив в телефоні.

– Маркіян, ти з нами чи знову на Місяці? – пожартував Макс.

– Вибачайте, треба терміново відповісти, – відгукнувся хлопець. – Дві хвилини – і я з вами. Мені американо замов, будь ласка.

– А які у вас хобі? – поцікавився Давид після того, як продиктував замовлення офіціанту. – Окрім реклами, звісно.

– Реклама – то професія, – повторила я його слова. – Я, наприклад, теж обожнюю фотографувати. Не так професійно як ви, звісно, але у мене навіть камера є.

Маркіян аж підвів очі від телефону і подивився на мене.

– О, як цікаво! Нам буде про що поговорити, – і знову занурився в екран.

– А у тебе, Владо? – звернувся до подруги Давид.

– Ну… я дуже добре розуміюся на сучасній моді, – зізналася вона. Але на хлопців це не справило враження чомусь. Тоді Влада додала: – В школі я займалася танцями.

– То ми станцюємось, – пожартував Давид. – Я теж трохи займався. Навіть сальсу вмію.

Я помітила, як Влада аж сіпнулася. Не від того вона чекала таких слів…

–  Після проекту станцюємо, якщо все вдало складеться, – між тим пообіцяла Влада.

– Я запам’ятаю, – Давид пожвавішав.

Макс явно любив поговорити – він відразу почав розповідати про своє життя, де він був, на яких змаганнях виступав. Взагалі-то він був дуже цікавим співрозмовником, але попри все його намагання справити особисто на мене враження, він мене не зачепив. Гарний, веселий, компанійській хлопець, але не мого полю ягода, як кажуть.

Давид не скупився на компліменти для Влади, але вона ніяк на нього не реагувала, не відводячи погляду від Маркіяна, коли той говорив. Її зацікавленість Маркіяном просто лізла в очі, і я періодично штовхала подругу ногою під столом, щоб вона поводилася скромніше.

– Пішли попудрим носика, – запропонувала я їй нарешті.

Коли ми опинилися в туалетній кімнаті я не стрималася.

– Владо, ну так не можна! Ти ж Маркіяна відверто клеїш.

– А що мені сидіти, як мумія? – образилася вона. – Треба якось зближатися.

– Ну не так швидко, – зауважила я. – Бо складається враження, що ти готова його прямо зараз потягнути до себе в ліжко.

– Що прямо так видно? – здивувалася Влада.

– Так, – я кивнула. – У тебе ж серйозні плани, тому діяти треба поступово. Зацікавити його не своїм відвертим декольте, а розумом, наприклад.

– Декольте теж не зайве, – заперечила подруга.

– Думаю, це не в випадку Маркіяна, у нього в пріоритеті зовсім інше, щодо дівчат.

– А чим ти порадиш тоді зацікавити?

– Ну щось розумне розкажи, ти ж стільки всього знаєш.

– Олесю, не можу, у мене мозок вимикається, коли він поруч, – зізналася Влада. – Це якась хімія.

– Зберися! – наказала я. – Якщо хочеш серйозних стосунків, то треба не зваблювати хлопця, а зацікавити його собою.

– Дякую за пораду, – зітхнула Влада. – Я спробую.