3. Погляд збоку

Наступного дня після нашої розмови Влада з самого ранку була якась загадкова. На парі вона постійно перевіряла телефон, усміхалася сама до себе і кілька разів навіть поправляла зачіску, хоча зараз до її зачіски нікому не було діла, бо всі були зайняти лекцією. Я вже хотіла запитати, чи не написав їй Маркіян, але вирішила не чіпати подругу. Нехай хоч трохи помріє. Після другої пари ми вийшли в коридор, як Влада раптом схопила мене за руку.

– Стій!

– Що трапилося? – злакалася я.

Вона потягнула мене до вікна і визирнула в коридор сусіднього крила.

– Он він! – вигукнула вона.

– Хто?

Влада подивилася на мене так, ніби я була старою бабцею з деменцією.

– Як, хто? Маркіян! У тебе що, провали в пам’яті?

Я глянула туди, куди вона показала. Коридор був заповнений студентами: хтось поспішав на пару, хтось стояв біля розкладу, кілька хлопців щось обговорювали біля сходів. Маркіяна, про якого Влада учора розповідала з таким захопленням, я впізнала відразу, тому що він конкретно виділявся на тлі інших студентів.

Він стояв поруч з двома хлопцями із мультимедійного. Високий, підтягнутий, але не худий, навіть через одяг проглядала його спортивна фігура. Темне волосся, що неслухняно спадало нижче вух, чорні виразні брови та такі самі чорні очі, що дивилися на оточуючих вивчаючим поглядом. Обличчя було наче витесане з каменю, настільки правильний був овал і чіткі риси.

Навіть попри свій якійсь незрозумілий стиль в одязі, він виглядав стильно. Темна джинсова сорочка підкреслювала широкі плечі, а вузькі джинси, заправлені в мартінси, робили його ноги ще довшими. На плечі – кофр з фотоапаратом і рюкзак за спиною. Ніби справжній досвідчений журналіст, якій щойно приїхав з репортажу. Справляє враження! Що тут скажеш?

Але Маркіян виглядав зовсім не так, як ті хлопці, яких зазвичай обирала Влада. Ніяких відомих логотипів, дорогих годинників, які кричали про свою ціну. Втім він привертав увагу і заворожував. Я на мить уявила його поряд з Владою і не стримала посмішки – вони взагалі не пара! Як корова і сідло! Маркіян тримався впевнено і ніби зовсім не намагався комусь сподобатися або справити враження. Стиль просто підходив йому і багато говорив про його особистість.

– Ось він! – прошепотіла Влада. – Бачиш?

– Бачу.

– Ну?

– Що «ну»?

– Як він тобі?

– Нормальний, – знизала я плечима. – Але зовсім не в твоєму смаку.

– Я так і знала, що ти це скажеш! – образилася Влада.

– Хіба я не права?

– А може у мене смак змінився? І взагалі, він же красунчик! Ти же не будеш це заперечувати?

– Ну… не потворний. Не буду, – погодилася я.

– Не потворний?!

Я засміялася.

– Добре, добре – красивий! Тепер ти задоволена?

– Це все, що ти можеш сказати? – наполягала подруга.

– Справляє враження, – зітхнула я. – Він особливий!

– От і я про те саме! – зраділа Влада.

Вона не могла відвести від нього погляду, дурнувато посміхаючись. І це та Влада, яка у бік подібних хлопців раніше навіть і очі не повертала. Щось її серйозно перемкнуло. Я ще кілька секунд спостерігала за Маркіяном. Він щось розповідав хлопцям і жестикулював руками. Потім зупинився, дістав із сумки телефон і показав їм щось на екрані. Один із хлопців видав жест захоплення. Маркіян усміхнувся, і я ось тоді я зрозуміла, на що запала Влада.

Він приваблював не зовнішньо, хоча зовнішність у нього була ідеальна, у ньому було щось інше, я навіть не знала, як це пояснити. Він виглядав цікаво, не просто гарно, а саме цікаво. І дуже кортіло розгадати цю цікавинку в ньому.

– Подивись, яка у нього фігура! – захоплено прошепотіла Влада.

Я ледь не розсміялася.

– Ти що його на конкурс моделей обираєш?

– А хіба він не вартий цього?

– Владе, ти вже зовсім втратила голову, – зітхнула я.

– Можливо, – погодилася подруга.

– Ти ж навіть нормально його не знаєш...

– Трохи знаю, – Влада почала загинати пальці. – Він розумний, талановитий, самостійний. Подорожує, фотографує, знімає відео, у нього власний канал на ютюбі і багато підписників. І він не якийсь там мажор, який тільки й думає, в якому б барі зависнути і що курнути.

– Це вже плюс, – погодилася я. – Але я не думаю, що він подорожує і зупиняється у п’ятизіркових готелях, як ти звикла. Скоріш за все в наметах та садибах.

– Ну і що! – відрізала Влада. – Це зараз, а в майбутньому, коли стане відомим, буде лише у п’ятизіркових.

Я знову глянула на Маркіяна, він якраз діставав із сумки камеру. Велика професійна камера виглядала в його руках так природно, ніби була продовженням його самого.

– Він завжди з нею ходить? – запитала я.

Влада одразу оживилася.

– Майже, скільки його бачила, він завжди з нею. Він постійно щось фотографує, навіть в університеті. Ти не дивилася його портфоліо?

– Ні, тільки ті світлини, що на сторінці.

– Треба було вчора тобі показати, ти б впала! – Влада приклала руки до грудей і закотила очі.

– Ну втрачати свідомість від Маркіяна або його робіт я не збираюся, – посміхнулася я. – Я бачила його сторінку.

– Ну і яке у тебе враження? – наполягала Влада.