1. Найкращі подруги

Мені завжди здавалося, що ми будемо дружити з Владою усе життя. Тому що ближче одна одній у нас нікого не було. Навіть з рідною сестрою, старшою за мене на п’ять років, у нас не було таких відвертих стосунків. І це попри те, що ми з Владою були абсолютно різні – за складом характеру і за вподобаннями. Хоча, можливо, саме це й тримало нас разом, бо ми чудово доповнювали одна одну. За три роки навчання ми настільки добре вивчили одна одну, що навіть знали, що кожна може сказати у тій чи іншій ситуації. Ми розуміли одна одну без слів і могли зателефонувати серед ночі, коли комусь з нас було погано і поплакатися в жилетку.

Ми познайомилися ще на першому курсі бакалаврату, коли обидві вступили до університету сучасних комунікацій. Просто стикнулися на сходинках, коли шукали аудиторію в величезній будівлі університету: я йшла донизу, а Влада – вгору. Влада на своїх десяти сантиметрових підборах вже ледве лізла по тих сходах.

– Ти не знаєш, де 510 аудиторія? – запитала вона мене.

– Не знаю, бо сама її шукаю, – відповіла я.

– Сподіваюсь, що поверхом вище її немає? Бо я туди не долізу, – посміхнулася Влада. – Це ж треба було вдягнути ці незручні туфлі!

– Немає, я вже все там обійшла, – запевнила я. – Схоже, вона в іншому крилі, або зовсім в інший будівлі. До речі, я – Олеся.

– Влада, – назвалася дівчина.

Виявилося, що ми з одного факультету і навіть з однієї групи. Влада була високою яскравою білявкою з довгими віями і блакитними очима – все по класиці. Вдягнена за останнім криком моди, у дорогі брендові речі. На боці – сумочка з ноутом від Tory Burch, яка, як я знала, коштує десь біля 200 євро. Блузка з декольте, що трохи натякало на розкішний бюст, та вузька спідниця вище колін, які до речі, були ідеальної форми, дуже їй пасували. Загалом Влада виглядала так, ніби зійшла з обкладинки модного журналу, а не як студентка-першокурсниця.

Я навіть тоді й подумати не могла, що колись зможу подружитися з дівчиною такого типажу, бо мої вподобання лежали зовсім в іншій площині. Я віддавала перевагу стилю кежуал та джинсам, зазвичай купленим на розпродажу, бо більшого собі дозволити не могла. Головним для мене було навчання, а не шмоття.

– Ну тоді пішли шукати разом нашу аудиторію, – чомусь запропонувала я. Можливо мені просто стало її шкода, а можливо – просто вже тоді ми відчули, що станемо найкращими подругами.

Три роки полетіли як один день. За цей час чого тільки не було. Влада постійно була у пошуку хлопця своєї мрії, але зазвичай натрапляла на суцільні розчарування. Так, у неї були дуже завищені вимоги щодо хлопців. Тому кожного разу черговий кавалер виявлявся «не тим». Влада завжди відпочивала тільки у готелях п’яти зірок, вдягалася у речі останньої колекції, у неї навіть кросівок не було, лише взуття на підборах.

Вона любила все красиве – не просто красиве, а дороге, модне й бажано таке, чого немає у всіх навколо. Могла годину вибирати сукню для звичайної студентської вечірки, а потім ще пів години думати, які сережки до неї підійдуть. Вона знала останні колекції дизайнерів, стежила за модними показами і могла по одному погляду визначити, з якої колекції сумочка.

Тому хлопець мав відповідати її статусу у першу чергу, а вже потім йшли зовнішні данні та розумові здібності. І сумістити усі три несумісності було майже неможливо. Кожний черговий роман Влади зазвичай закінчувався сльозами на моїх грудях.

– А ти не пробувала знизити планку? – кожного разу обережно запитувала я.

– Та ти що! – щиро дивувалася подруга. – Мені потрібен хлопець, щоб відповідав мені. Що я буду робити з якимось ботаном чи страшко? З ним же на вулицю не вийдеш. А якщо навіть і гарний і розумний, але без грошей, то взагалі не мій варіант – такий й за каву не заплатить, не те що…

– Цих мажорів з грошима у тебе було вже стільки, що у мене пальців рук не вистачає. А толку нуль, – нагадувала я.

– Ну має ж бути десь нормальний хлопець… – зітхала Влада.

Влада була з заможної сім’ї, єдина донька багатих батьків. Жила у центрі міста і на початку навчання її до університету привозив водій. А вже після другого курсу вона отримала водійське посвідчення і подарунок від батьків у вигляді міні-купера. До речі, Влада зовсім не була безголовою куркою, вчилася вона відмінно, швидко все схоплювала і добре запам’ятовувала.

Моя родина, звісно, не бідувала, але грошима не розкидувалася. Батьки, що жили в іншому місці, сплачували за моє навчання та оренду квартири, але я завжди пам’ятала, що гроші вони заробляють важкою працею і з неба вони не падають. Тому відповідально ставилася до витрат. На модні колекції я звісно не претендувала, та вони й були не в моєму стилі.

Ми навчалися на факультеті реклами та комунікацій за спеціальністю «Реклама та маркетингові комунікації». Комунікувати у Влади виходило дуже добре, це була її стихія. Вона могла вмовити кого завгодно на що завгодно. Тож, спеціальність вона обрала вдало.

На відміну від неї, я не дуже любила спілкування, мені більше подобалося створювати цікаві проекти, креативити і вивчати. Я була мозком, а вона язиком, якщо можна так сказати. Я іноді дивилася на неї й дивувалася, як ми взагалі стали подругами.

Мене більше цікавили фотографія, візуальний контент, креативні ідеї. Влада любила брендинг, рекламу, красиві презентації та все, що мало стосунок до престижу і де можна було красиво поговорити. Ми часто працювали разом над університетськими проектами й могли сперечатися годинами, а через п'ять хвилин сидіти в кав’ярні та сміятися з того, через що щойно мало не посварилися. Можливо, тому ми й чудово доповнювали одна одну і дружили весь цей час. І я навіть припустити не могла, що колись ми можемо щось не поділити…

Щодо хлопців, то у мене вимоги були на порядок нижче, але на початок четвертого курсу мій «принц» також ще не знайшовся. Я намагалася зустрічатися з одним одногрупником, але у нас так і не склалося. Я й не переживала з цього приводу – моє мене знайде.