19. Колишня

День 24 

Я сиджу на підвіконні, обхопивши коліна руками. Всередині все стискається від думки, що наш «скляний купол» скоро трісне. Залишилося менше тижня. Що буде потім? Чи не розчиниться ця ніжність у шумі великого міста?

Нейт був на кухні — сьогодні він вирішив приготувати щось особливе, і по будинку вже розноситься апетитний аромат прянощів. Раптом у двері стукають. Ритмічно і впевнено.

Ми перезираємося. Нейт киває мені на двері, не відриваючись від плити.

Я відчиняю. На порозі стоїть неймовірно вродлива жінка. Довге темне волосся, ідеальний макіяж і... чималий животик, який чітко вимальовується під стильним кашеміровим пальтом. Вона була на сьомому чи восьмому місяці.

— Привіт, — вона привітно всміхаюся, розглядаючи мене з цікавістю. — А ти, мабуть, Джозефіна?

— Так... — я розгубилася. — Ви когось шукаєте?

— Мені потрібен Нейт. Він тут?

Серце впало кудись у район п’ят. У цей момент до передпокою вийшов Нейт, витираючи руки рушником. Побачивши гостю, він завмер, а на його обличчі відбилася суміш шоку.

— О, Нейте, — я повернулася до нього, відчуваючи, як у горлі з’являється клубок. — Може, познайомиш нас?

Нейт відкрив був рот, але не встиг вимовити й слова. Жінка випередила його, грайливо поплескавши по животику.

— Приємно познайомитися, Джо. Я — його колишня, Клер. 

Світ перед очима на мить поплив. Колишня. Вагітна. Все, що ми будували ці дні, здалося мені величезною мильною бульбашкою, яка щойно луснула.

— Нейте, нам треба поговорити. Наодинці, — серйозно додає вона.

Вони вийшли на веранду. Я стою посеред вітальні, стискаючи кулаки так, що нігті впиваються в долоні. В голові крутяться найгірші сценарії: «Він залишив її вагітною», «Він втік від відповідальності сюди», «Він мені брехав». Паніка накочує хвилями, перехоплюючи дихання. Я знову відчваю себе тією маленькою, нікому не потрібною дівчинкою.

Хвилин за десять двері відчиняються, і Нейт заходить усередину сам. Він миттєво оцінює мій стан — я бліда, як полотно, і мене помітно трусить.

— Джо, дихай. Подивися на мене, — він швидко підходить і тримає мене за плечі.

— Вона вагітна, Нейте... — шепочу я. — Чому ти не сказав?

— Боже, Джо, ні! — він майже вигукує це і притягуючи мене до себе, міцно обіймає. — Послухай мене уважно. Це Клер. Вона моя подруга дитинства. Ми «зустрічалися» два дні, коли нам було по шістнадцять, і то на спір. Вона обожнює цей дурний жарт про «колишню», це її спосіб доводити людей до інфаркту.

Я відходжу, недовірливо дивлячись на нього.

— То вона не від тебе вагітна?

— Звісно ні! Вона заміжня за моїм найкращим другом, Томом. Власне, тому вона й приїхала. Вона підозрює, що в Тома з’явилася коханка, бо він став занадто часто «затримуватися на роботі». Вона прийшла просити мене, щоб я зв’язався зі своїми знайомими в місті й дізнався, чи це правда. Вона в паніці через гормони, розумієш?

Я видихаю з таким свистом, ніби з мене випустили все повітря. Весь мій гнів і розпач миттєво змінюється на відчуття неймовірної дурості.

— Боже... я ледь не померла там.

— Пробач мені, — цілує мене в лоб. — Я мав одразу її заткнути... Більше ніяких колишніх, обіцяю. Особливо вагітних.

Він піднімає мене на руки й заносить назад на кухню, де на плиті все ще чекає наш обід.