15. Бажання і спокуса

Нейт дістає ключ від будинку і я дивуюся, але не питаю нічого. Він з силою провертає його в замку. Ми заходимо всередину. У вітальні панує напівтемрява, лише вугілля в каміні тьмяно жевріє червоним. Він не дає мені навіть зняти куртку, яку я встигла схопити з вішалки у клубі. Нейт підхоплює мене під стегна і одним рухом садить на дерев’яний стіл у центрі вітальні. Я опиняюся на рівні його очей, і він буквально нависає над мною, упершись руками в стільницю по обидва боки від моїх ніг. Від нього пахне віскі, нічним повітрям й адреналіном після бійки.

— Що ти робиш, Нейте? — мій голос тремтить, але я намагаюся дивитися йому прямо в очі.

— Це я хочу в тебе запитати — що ти робиш? — його голос низький, вібруючий. — Якого біса ти знову терлася біля цього козла?

— Я розважалася! — вигукую, намагаючись відштовхнути його, але він навіть не ворухнувся. — Тобі можна загравати з першою-ліпшою лялькою в барі, а мені не можна просто потанцювати?

— Ти танцювала з типом, який навіть не зміг за тебе заступитися в кав'ярні!

— А яка різниця?! — я зриваюся на крик, і сльози, які я стримувала весь вечір, нарешті проступають. — Так, Марк козел! Так, я знаю, що він хоче від мене лише сексу! Але він дивиться на мене так, ніби я існую! Розумієш? Мені подобається бути бажаною в його очах! Навіть якщо це брехня. Навіть з моєю вагою, з моїм станом... я хочу бути дівчиною, яка цікавить чоловіків, Нейте! А не просто пацієнткою, за якою потрібно доглядати!

Я чекаю, що він почне сміятися або знову відпустить якийсь отруйний жарт. Але Нейт завмирає. Його погляд стає неймовірно темним, майже чорним. Він нахиляється вперед, так близько, що я відчуваю жар його тіла.

— Ти дурненька, Джо, — шепоче він прямо мені в губи. — Ти справді нічого не бачиш? Я і є той чоловік, якого ти цікавиш.

Моє серце пропускає удар. Світ навколо наче зупиняється.

— Ти не розумієш, що кажеш... Ти просто розлючений через бійку. Пусти мене, я йду до себе.

Я намагаюся зісковзнути зі столу, але Нейт різко перехоплює моє обличчя долонями. Його пальці жорсткі й гарячі.

— Я прекрасно розумію, що кажу.

Перш ніж я встигаю заперечити, він цілує мене. Це не схоже на те ніжне залицяння Марка. Це поцілунок, повний власності, гніву й накопиченого бажання. Це смак солі, металу від його розбитої губи і справжньої, непідробної пристрасті.

Я мала б відштовхнути його. Мала б розлютитися. Але натомість я відчуваю, як усередині мене розсипається остання стіна захисту. Я піддаюся цій спокусі, запускаючи пальці в його волосся, притягуючи його ближче, відповідаючи на поцілунок з тим ж відчаєм, з яким він його почав.

У цю мить у холодному, зачиненому будинку більше немає пацієнтки й вимушеного наглядача. Є тільки ми.

Нейт підхоплює мене під стегна, не розриваючи поцілунку, і я інстинктивно обхоплюю його талію ногами. Тепер між нами немає жодного міліметра вільного простору. Він несе мене до дивана, і кожен його крок відгукується в моєму тілі електричним розрядом.

Він обережно опускає мене на м’яку оббивку, але сам не відсторонюється ні на мить. Його руки, зазвичай такі впевнені з картами, зараз діють майже гарячково. Він розстібає мою куртку, потім светр, і я відчуваю прохолоду кімнати на своїй шкірі лише на секунду, бо наступної миті мене накриває жар його долонь.

— Джо... — його голос звучить як низький хрип. — Ти навіть не уявляєш, як важко було просто дивитися на тебе ці дні.

Я не можу говорити. Моє дихання збите, а серце калатає десь у горлі. Коли його губи спускаються від моїх вуст до шиї, а потім нижче, до ключиць, я мимоволі вигинаюся назустріч. Я так довго ненавиділа своє тіло, вважала його крихким і зламаним, але під його руками я вперше відчуваю себе живою. Справжньою.

Його пальці ковзають по моїх ребрах, і я на мить замираю, боячись, що він відчує мою надмірну худорлявість, але Нейт лише міцніше притискає мене до себе. Його дотики не мають жалю — тільки голод. Він цілує кожен сантиметр моєї шкіри так, ніби хоче випалити на мені своє ім’я.

Коли ми залишаємося без одягу, світло від каміна малює на стінах наші тіні, що сплітаються в одну. Нейт нависає наді мною, важко дихаючи, і в його погляді я бачу не просто бажання, а щось набагато глибше.

— Ти впевнена? — шепоче він, зупиняючись на мить.

Замість відповіді я притягую його за потилицю до себе, впиваючись у його губи. Це моє «так».

Коли він входить у мене, я скрикую, і він миттєво затискає мій голос поцілунком, даючи мені час звикнути. Це не схоже на те, що я уявляла. Це боляче і водночас неймовірно правильно. Кожен його рух такий легкий. Ми рухаємося синхронно, у такт тріскоту дров у каміні, забуваючи про холод за вікном, про Марка, про гру, про все на світі.

Я впиваюся нігтями в його напружені плечі, відчуваючи, як насолода накриває мене хвилею, виштовхуючи на поверхню всі мої страхи, щоб вони нарешті згоріли. У цей момент я не пацієнтка. Я не слабка. Я — частина цієї стихії, яка вирує між нами.

Коли все закінчується, ми лежимо в тиші, загорнуті в теплий плед, який він встиг підхопити з підлоги. Нейт притискає мене до своїх грудей, і я чую, як його серце поступово сповільнюється.

— Більше ніяких Марків, Джо, — тихо каже він у моє волосся. — Тепер я твій. Ти звабила мене.