14. Клуб

День 16

Вихідні з мамою промайнули так швидко, що я навіть засмутилася. Ці два дні, що вона, і тітка Катрін, були тут — стали спасінням. Ми з Нейтом максимально уникали один одного. Мама познайомилася з Марком, який прийшов дуже невчасно, і я не можу сказати, що вона від нього в захваті. Та і я не дуже розумію, чому взагалі пішла з ним в той клуб, бо після того, як він навіть не думав захистити мене у кав'ярні, я не думаю, що він такий вже й класний. 

Сьогодні день народження Нейта, я бачила у його медичних документах в наш день знайомства. Навіть попросила маму купити йому подарунок і привезти. Але як подарувати — не знаю. Ми не спілкувалися з п'ятниці. Лише тільки заради мам робили вигляд, що все гаразд. 

Мама з тіткою Катрін поїхали годину тому, і будинок миттєво здувся, як проколота повітряна куля. Нейт сидить на веранді, дивлячись на сіре море, і навіть не обернувся, коли зачинилися двері за гостями.

Я дивлюся на невелику коробочку, загорнуту в простий крафтовий папір, що лежить на кухонному столі. Мама довго вибирала цей кейс — натуральна шкіра, глибокого коричневого кольору, з тисненням. Вона думала, що ми друзі. 

Збираю всю волю в кулак, беру подарунок і виходжу на веранду. Вітер миттєво плутає моє волосся. Нейт навіть не ворухнувся, лише сильніше затягнувся цигаркою.

— Тримай, — я простягаю йому пакунок, не підходячи надто близько. — Мама передала. У тебе ж сьогодні день народження.

Він повільно повертає голову, переводячи погляд з мого обличчя на коробку. В його очах немає радості — лише втомлена настороженість. Він бере подарунок, повільно розриває папір і проводить пальцями по шкірі кейса.

— Кейс для карт, — хмикає він, і в цьому звуці мені вчувається гіркота. — Дуже символічно, Джо. Дякую. Передай мамі, що мені сподобалося.

— Я сама його вибрала, — навіщось додаю я, але він уже знову відвернувся до моря.

— Ясно. Дякую.

Ніяких теплих слів. Ніякого «вибач за п’ятницю». Відчуваю, як усередині знову закипає та сама образа, яка не давала мені спати останні ночі. Якщо він хоче бути холодним, що ж, я можу бути крижаною.

Ввечері, коли темрява остаточно поглинає узбережжя, я демонстративно вдягаю свою коротку спідницю і наводжу чіткі стрілки перед дзеркалом. Нехай мені буде холодно, але сьогодні я буду гарною. Коли під вікнами лунає знайоме ревіння мопеда, я навіть не дивлюся на Нейта, який стоїть біля каміна.

— Я пішла, — кидаю через плече.

— Бажаю приємно впасти в сніг, — відгукується він, не піднімаючи очей від свого нового кейса.

— Як мило, дякую. — саркастично відповідаю й виходжу на двір. Тут дійсно холодно у такому прикиді. 

У клубі сьогодні димно і занадто гучно. Марк обіймає мене за талію, замовляє коктейлі й щось шепоче на вухо, але я майже не чую його. Мої очі постійно ковзають по залу, доки я не завмираю.

Нейт тут. Він сидить за дальнім столиком біля барної стійки. Але він не грає. Поруч із ним сидить дівчина — висока брюнетка в обтислій сукні, яку я раніше тут не бачила. Вона щось жваво розповідає, нахиляючись так близько, що її волосся торкається його плеча. Нейт усміхається — тією самою своєю напівусмішкою, якої я не бачила вже кілька днів — і щось шепоче їй у відповідь, тримаючи в руці склянку з віскі.

— Гей, Джо, ти де застрягла? Ходімо танцювати! — Марк тягне мене за руку на танцпол.

Я змушую себе посміхнутися і йду за ним. Починаю рухатися в ритмі музики, намагаючись не дивитися в бік бару. Але кожен раз, коли Марк кружляє мене, я боковим зором бачу, як та дівчина кладе руку Нейту на коліно.

Ми в одному приміщенні, нас розділяють лише кілька метрів і десятки чужих людей, але зараз я відчуваю, що ми з Нейтом ніколи не були такими далекими одне від одного, як у цей вечір.

Я бачу, як Нейт нахиляється до своєї супутниці, щось тихо каже їй на вухо, і вона вибухає гучним, награним сміхом. Він кладе руку на спинку її стільця, майже обіймаючи, і на мить кидає швидкий, колючий погляд у мій бік. Це виклик. Він хоче, щоб я бачила.

— Знаєш, Джо, ти сьогодні просто неймовірна, — Марк притягує мене ближче, перериваючи мої думки. Його дихання пахне дешевим алкоголем.

Ми танцюємо в самому центрі, і я намагаюся сміятися якомога голосніше, щоб Нейт чув, що мені «весело». Але всередині все стискається від огиди до цієї вистави. Марк сприймає мій сміх як зелене світло. Він зупиняється, його руки переміщуються на мої щоки, і я бачу, як він повільно нахиляється для поцілунку.

В останній момент мене ніби прошибає струмом. Образ Марка, його кав'ярні, його Стеф і цього клубу зливається в одну нудотну пляму.

— Ні! — різко вигукую я, вивертаючись із його обіймів. — Вибач, я... мені треба вмитися.

Я майже біжу через заповнений танцпол, зачіпаючи плечем людей. Влітаю в жіночий туалет, зачиняю кабінку і притискаюся лобом до холодних дверей. Серце калатає десь у горлі. «Навіщо я тут? Що я роблю?» — це питання б'ється в голові. Я вмиваюся крижаною водою, намагаючись змити з себе відчуття цього вечора і погляд тієї брюнетки.

Коли я нарешті виходжу з вбиральні, шум у залі змінює свій ритм. Музика не вщухла, але біля бару утворилося коло з людей, які щось вигукують.

Проштовхуючись крізь натовп, я завмираю. Посеред кола, важко дихаючи, стоїть Нейт. Його сорочка розстебнута, а на вилиці вже наливається синяк. Марк лежить на підлозі, тримаючись за щелепу і намагаючись підвестися.

— Я ж казав тобі не наближатися до неї, придурку, — голос Нейта звучить низько і загрозливо. 

Він обертається й помічає мене. Його очі, що щойно палали люттю, миттєво стають холодними й рішучими. Нейт не каже ні слова. Він робить три розмашисті кроки, і перш ніж я встигаю бодай пікнути, підхоплює мене під талію і закидає собі на плече, як якийсь трофей або мішок з борошном.

— Нейте! Пусти! Що ти робиш?! — я б’ю його кулаками по спині, але він навіть не здригається.