Розділ 8

Почувши знайомий голос та обернувшись, я побачила знайоме обличчя. Я стояла в повному шоці. Передімною стояв мій викладач та куратор — Артем Вікторович. 

«Отже це і є її брат? І все те, що вона тільки що розповідала, було про нього?» — запитувала я сама себе, поки ми стояли і здивовано дивились один на одного.

Він наче хотів щось сказати, але Ліза, яку я тримала під руку, зробила крок вперед і ледь не впала. Він швидко підхопив її і взяв на руки. 

— Вона багато випила? — я не відразу зрозуміла, що запитання адресовано мені.

— Взагалі — не знаю. Я її зустріла вже на виході з клубу, коли їй вже погано було. Але коли я бачила її в залі, то вона сиділа з коктейлем.

— Братику, не сердись, — сказала Ліза, явно борючись зі сном.

— Ліза, я тобі що вчора казав? Чому ти мене ніколи не слухаєш? — відповів він з невеликим роздратуванням.

— Еххх... — єдине, що змогла вона відповісти братові. Намагаючись його обійняти, Ліза не втримала свою сумочку і та впала на асфальт.

Я підняла її.

— Яно, можеш мені допомогти? Відкрий, будь ласка, дверцята, — сказав, вказуючи очима на свою машину, яка стояла в декількох метрах від нас.

— Так, звісно!

Я відкрила дверцята авто та допомогла укласти Лізу на задньому сидінні. В салоні було тепло і як тільки вона там опинилася — відразу заснула. 

Закінчивши, я вже потягнулась до своєї сумочки, щоб дістати телефон та викликати таксі, як побачила, що Артем Вікторович відкрив передню дверку з пасажирського боку і з очікуванням дивиться на мене.

— Сідай, — сказав він вказуючи на машину.

— О ні, не турбуйтесь, я вже викликаю таксі. 

— В доставці так багато платять, що ти на таксі катаєшся? — піднявши брову запитав він, а потім оглянув мене, трішки затримавши погляд на моїй сукні та додав. — Сідай підвезу. Надворі холодно, а ти вже змерзла. Повинен же я якось віддячити тобі за допомогу. 

Поки він це не сказав, я й не відчувала на скільки замерзла. 

— Та все ж таки не варто. Це вам не по дорозі буде, — зніяковіло відповіла я.

— Ну це вже я буду вирішувати по дорозі, чи ні, — сказав і торкнувшись мого плеча почав підштовхувати мене до машини.

Я таки сіла в машину. Мені було трішки ніяково, але й вибору в мене сильно не було. Таксі я в такий час навряд чи швидко знайду, а от якщо через сорок хвилин я не зайду в гуртожиток, то ще й залишусь на вулиці. Коли ми почали їхати, я назвала свою адресу. В салоні автомобіля панувала тиша, від якої мені було не дуже комфортно, але через пару хвилин він заговорив:

— Нагрілась, чи прибавити тепла?

— Так, вже нагрілась. Я навіть не помітила, що змерзла, дякую вам.

— Яно, ми не в університеті, звертайся до мене на «ти».

Такого почути я точно неочікувана.

— Мені якось не зручно, — відповідаючи знизала плечима.

— А мені незручно, що ти мені зараз викаєш.

— Добре.

— От так би й відразу, — всміхнувся він, але потім неначе, щось згадав і на якусь мить глянув на мене, а потім сказав. — Завжди хотів тобі сказати. Ти вибач мене за той випадок з доставкою. Це звичайно мене не виправдовує, але в мене тоді був дійсно поганий день.

— Я теж хотіла перед вами, — сказала я за звичкою, але коли помітила короткий погляд з піднятою бровою, то відразу виправилась, — перед тобою вибачитись, я не повинна була так реагувати, адже дійсно винна була. В мене теж тоді день був не з кращих.

— А давай просто забудем? Що скажеш?

— А ти про що? Не розумію тебе, особисто я — нічого не пам’ятаю! — награно сказала я.

На мої слова, Артем лише широко всміхнувся. Я перший раз побачила його посмішку. 

В цій веселій атмосфері ми їхали ще декілька хвилин. 

— Я сподіваюсь, Ліза тобі не сильно заважала та не зіпсувала твої плани.

«Це що, він так випитує, що я там робила?»

— Звісно ні. Єдиний мій план був — до дванадцятої години потрапити в гуртожиток.

— Прямо як попелюшка! — розсміявся він. — Чому ж тоді так далеко від гуртожитку обрала заклад?

— Це не я обирала, а іменинник. Якби я обирала місце проведення сьогоднішнього вечора, то сиділа б зараз у своїй кімнаті в гуртожитку, — з посмішкою відповіла я.

— Зрозуміло. 

Начебто й проста відповідь, але мені чомусь здавалося, що в цей момент в його голові промайнуло багато думок.

Весь інший час, поки ми їхали він мовчав, але мені чомусь не здавалось це чимось не комфортним, можливо навіть навпаки. Коли ми вже підʼїжджали до гуртожитку він заговорив:

— Ось бачиш, довіз тебе навіть раніше заявленого часу, тож можеш спокійно дійти і туфельку не губити, — всміхаючись промовив.

— Дякую ва..тобі, що підвіз. Сподіваюсь Лізі стане краще. Добраніч! — договоривши, почала виходити з машини.

— Добраніч, — почула за мить до того, як закрила дверцята.

Я швидко зайшла до гуртожитку та піднялася на свій поверх, і тільки зайшовши до своєї кімнати я нарешті видихнула. 

Підійшовши до вікна та глянувши на вулицю, я помітила як відʼїжджає автомобіль. Що було досить дивним, адже вже пройшло досить часу відтоді як я вийшла з машини. 

«Це що ж, він чекав, щоб я зайшла в кімнату?» 

«Та ні, він мабуть просто відволікся або шукав дорогу, якою йому потрібно буде їхати додому» 

Намагаючись ігнорувати свій внутрішній голос, я роздяглась, накинула на себе халат, взяла все необхідне і пішла в душ.

Приблизно через хвилин тридцять, я вже сиділа в піжамі, вкрита тепленькою ковдрою та пила чай, який тільки що заварила. 

Мене не полишала думка що, все що сьогодні мені розповіла Ліза, було про Артема. 

Коли я перший раз його побачила, в мене склалася думка, що він просто розбещений мажор. Потім вона трішки змінилась в кращу сторону, але все ж таки я й подумати не могла, що в його житті все настільки погано. 

Ще я не розуміла, чому він так наполягав, щоб я зверталась до нього на «ти».