Розділ 7

Сидячи на своєму ліжку, суботнім ранком, я не полишала надії, що мені таки вдасться якось уникнути сьогоднішнього заходу. 

— Може ти сама сходиш? — з надією запитала я. — Ну от що я там робитиму? Там буде твій наречений і його родичі та друзі. Я там що забула?

— Це не обговорюється, Яно, ми вчора вже все вирішили, тож не опирайся, а піднімай свої булки з ліжка та починай готуватися! — відповіла подруга, дивлячись у свою шафу.

Я встала та підійшла до шафи, відкрила та почала дивитись, що з мого гардеробу могло б підійти для сьогоднішнього вечора.

— Ну ось, мені навіть вдягнути туди нема що, — намагаючись показати засмучений вид, мовила я.

— Як це немає?! Ми тобі минулого тижня хіба сукню не купували? От її і вдягай. 

— Ну не знаю, а не занадто? Я думала, щось по простіше підшукати.

— В самий раз. Одягай навіть не задумуючись.

Я дістала з шафи новеньку сукню та притуливши її до себе, подивилась у дзеркало. Подумки я вже продумувала, які прикраси та взуття під неї можна одягнути. В мене прикрас було не так багато, але я намагалась балувати себе, та раз на місяць купувати собі щось в свій гардероб. 

— В мене навіть подарунка імениннику немає, — сказала я, реально тільки збагнувши це. Вчора була так зайнята, що про подарунок навіть не подумала.

— Не турбуйся, ми вчора купили подарунок від нас усіх.

— Це якось не зручно.

— Я ж сказала не турбуйся, це ж я вмовила тебе туди піти, тож і подарунок на мені.

Мені дійсно було ніяково йти без подарунку, або з подарунком який купив Андрій. 

Побачивши це, Віка зістроїла гримасу, натякаючи на те, щоб я закрила цю тему.

Збирались ми декілька годин. Віка довго не могла вирішити, що саме їй зробити зі своїм волоссям, то збирала у високий пучок, то розпускала та робила хвилястим. В результаті вона залишила своє темне волосся розпущеним, заколовши з боку заколкою. Одягнула вона бордову сукню до колін, чорні ботинки на каблуку та чорне пальто. Доповнила вона свій образ невеликою сумочкою в тон сукні та помітним, але не яскравим макіяжем.

Щодо мене, то я таки одягнула новеньку чорну сукня. Спочатку мені здавалося, що вона не підходить для сьогоднішньої події, але одягнувши її, моя думка кардинально змінилась. Я залишила волосся розпущеним і трішки підкрутила його на плойку. Макіяж я зробила легкий, з акцентом на губи. До сукні я підібрала чорні сапоги на каблуку та сумочку, яка повністю оздоблена металевим ланцюжком, завершивши образ чорним пальто. 

До виходу залишалось, ще декілька хвилин і Віка підправляла свій макіяж. А я ж стояла та дивилась на себе в дзеркало, не віривши, що я можу одягнути щось, крім повсякденного зручного одягу і почувати себе комфортно. Не знаю, що саме на мене так подіяло, але я захотіла якихось змін у своєму житті. Щось, щоб виглядати та почувати себе краще.

У Віки продзвенів телефон, сповіщаючи, що нам вже час виходити. Біля входу до гуртожитку на нас чекав Андрій, обпершись на свою машину. 

Він був на три роки старшим за нас. Мав власне ріелторське агентство, яке відкрив два роки тому разом зі своїм братом. На зріст був чуть вище середнього, через що був на пів голови вищим за Віку. Чорняве волосся з темними очима, ідеально поєднувались з білою сорочкою, яка була на ньому.

Побачивши нас він підійшов до Віки та легким поцілунком привітався з нею. Я завжди захоплювалась ними. Вони були разом ще зі школи, і на мій погляд були ідеальною парою. Вони дуже кохають один одного. І два місяці тому вони нарешті заручилися.

Потім він перевів погляд на мене та сказав:

— Привіт Яно, гарно виглядаєш!

— Дякую, — відповіла я, з легкою посмішкою.

— А я що, погано виглядаю?! — награно обурилась подруга.

— А ти люба, як завжди неперевершена, — відповів він з посмішкою, та поцілував її в щоку.

— От так би й відразу! — переможно відповіла Віка.

Ми розсміялись і ця ситуація підняла мені настрій, трішки послабивши внутрішню напругу, яку я відчувала раніше. 

Ми під'їхали до одного з відомих нічних клубів міста, вийшли з машини та попрямували в середину. Нам потрібно було піднятися на балкончик другого поверху, що ми й зробили. Це був окремий балкон до віп кімнати, де й проходило святкування. Коли ми увійшли туди, святкування йшло повним ходом. В кімнаті вже було людей п’ятнадцять і серед яких, Андрій намагався відшукати свого брата.

Після не довгих пошуків ми таки відшукали іменинника та попрямували до нього.

— Вадиме, вітаю тебе з твоїм днем! — сказав Андрій і передав коробку з подарунком. — Там саме те, що ти хотів.

— Дякую, брате, — відповів іменинник і перевів погляд на мене з Вікою. — Ласкаво прошу! Я радий, що ви прийшли. 

Віка ступила крок до нього та обняла однією рукою: 

— Вітаю тебе іменинник, рости здоровий і втілюй в життя всі свої мрії та бажання! — щиро посміхнувшись, привітала та повернулась до мене. — Познайомся, це Яна. Яна, це наш іменинник Вадим.

Вадим першим протягнув до мене руку та сказав:

— Дуже радий знайомству, Яна. Я радий, що ти прийшла.

— Взаємно, — потисла руку у відповідь. — Вітаю тебе, з днем народження!

— Дякую, — посміхнувся, а потім оглянувши коротким поглядом всю кімнату та жестом руки запросивши нас пройти далі, сказав. — Проходьте, відпочивайте та насолоджуйтесь вечором!

Пройшовши трішки далі по залу і знайшовши вільний диванчик, ми з Вікою присіли на нього, дорогою прихвативши по коктейлю. Андрій відійшов привітатися зі знайомими, а в нас був час трішки оглянути тут все.

Вадим виявився досить приємним хлопцем. І видно було, що всі люди, які прийшли до нього на свято і справді люблять його. 

Вечір проходив справді непогано, ми поспілкувалися з деякими гостями свята. Віці навіть вдалося витягнути мене на декілька танців. Я й справді розслабилась та можна сказати відпочила. Я навіть була рада, що прийшла сюди.