Більше не заплющуй очі

  - Тож...

Баратеон неохоче звернувся перепитуючи :

  - Що? Про що ви ?

 Йому потрібно було спитати про те :

 "Я можу їй довіряти? Вона не підведе?"

 Та схоже для Сімох королівств ніякої довіри ніколи й не було.

 Берон Старк заговорив так раптово, що (не) король  аж сіпнувся.

  - Подивіться на людей і скажіть, що ви бачите у вікні? Саме на тих на ті великі групи?

Трохи знудженим голосом :

  - Так у цьому ви маєте рацію. Вони вже не дивляться якось зверхньо вони... поважать.

 Той різко сказав :

  - Де повага..там і страх. Це ваші думки.

  - Подейкують, зрідка ви можете дати пораду, але мені це остогидло. Не беріть близько до сердця, Берон, але в мене купа невідкладних справ. Мені потрібна відповідь. - Станіс став ближче, але навіть так Старк не виглядав вразливим. 

 Джон Сноу міг бути наляканим, або ж навіть головнокомандучач Золотих плащів, але не Старк. Він був дійсно один з перших.

  - Насправді, ви й самі все знаєте, королю. Зрадників ви самі будете судити, але хлопчик.. Насправді, хлопчика позбутися буде не так легко.

  - Хто? Назви мені ім'я, усі бідні люди чекають... - почав свою оповідь о світі Баратеон.

 Старк не змусив себе довго чекати. Він ніби глузуючи тихо, тихесенько відповів :

  - Малюк, той недолугий Оллі. Звичайний селюк з Дара, один з найближчих біля Джона Сноу.

 Долю секунди Баратеон не реагував, а потім покачнувся немов від втоми. Такої тяжкої та неминучої.

 Берон, один з найперших ледь промовив :

  - Що ж ви бажали правди. То чому ні? Гадаю, вам буде не дуже цікаво почути доленосну оповідку про Твоїх предків, а може ти думав... Що буде з твоїми нащадками, як казав твій пращур Мікал Баратеон...

  - Схоже...це не мені потрібне макове молоко. - це останнє що сказав Станіс-Великодушний.

 Коли він йшов на інший поверх, він на деякий час затримався. Пітьма мовби заполонила увесь поверх. Мороз стих, почуття усі немов зчезли. Сніжинки, які навіть у теплому приміщенні не танули..розліталися.

 Баратеон занімів, сторожко продовжуючи просуватися по гладкій поверхні він розумів проблем не уникнути.

 Якщо він наважиться, можливо буде тільки гірше. Десь вгорі хихикаючи хтось біг. Виправдовуючи себе, Баратеон таки наважився. Постукав.

 Тільки но..увійдеш, побачиш у самій пітьмі кімнат. Тьмяні очі, блискучі довгі білі коси та багрову таку темно-зелену тканину.

Неначе той знайомий сон, який ніколи тебе не полишає.

  - Облаштувався у новому королівстві?

Баратеон сипло видихнув :

  - Який гострий розум у жінок.

 Кокетливо посміхнулася, але не наблизилася.

  - Я тебе не буду розпитувати. Та не буду просити й тільки не розповідай, що у узурпаторів є совість, або вони воліють кохання та розуміння.

 Станіс Баратеон, як і його покійний брат не особливо любив поради, він трохи зневажливо насупився. 

 Скрививши вуста відповів :

  - Королів ніхто не слухає, зате жінок розуміє кожен.

 Жінка грайливо смикнула плечем, але промовила з усією серйозністю :

  - Я не прошу вилізти зі свого королівства, чи наприклад станцювати для мене. Просто Станіс, не стань чудовиськом. Королівству потрібна людина. Ти не Таргарієн, ти не вона.

 Він відвернувся :

  - Його вже узяли.

 (Третя частина через три-чотири дні. Статус буде змінено)