Розділ 25. Єгор

​Офіс Степана Степановича знаходився в історичному центрі міста — у старому, реставрованому особняку з високими стелями, важкими ліпними карнизами та масивними дубовими дверима, які зачинялися з глибоким, солідним звуком. Тут пахло дорогою шкірою, сургучем та старовинними юридичними фоліантами. Абсолютний контраст із моїм скляно-бетонним хмарочосом, але в цьому місці була своя, особлива вага. Вага закону, який зараз тримав нас із Кравченко на короткому повідку.

​Ми пройшли до його кабінету. Єва йшла трохи попереду, впевнено цокаючи підборами своїх туфель по паркету. Її спина була ідеально рівною — ніби вона збиралася не на зустріч із адвокатом, а на підписання пакту про ненапад із ворожою державою.

​— О, а ось і наші молодята! — Степан Степанович підвівся з-за свого величезного столу з червоного дерева, розводячи руками. Його густі сиві брови кумедно здригнулися, а на обличчі з’явилася та сама фірмова, хитра посмішка старого лиса, який точно знає більше, ніж говорить. — Проходьте, сідайте. Радий бачити вас у повному здоров'ї. Здається, перша шлюбна ніч пройшла без залучення правоохоронних органів, що вже є колосальним успіхом для нашого процесу.

​— Доброго дня, Степане Степановичу, — спокійно привітався я, висуваючи для Єви важкий шкіряний стілець.

​Вона кивнула, сідаючи, і кинула на мене швидкий, ледь помітний погляд, у якому читалося щось на кшталт: «Дивись, який джентльмен намалювався». Я сів поруч, розтебнув ґудзик піджака й поклав руки на стіл.

​— Ну що, Єгоре Олександровичу, — адвокат повернувся у своє крісло, поправляючи окуляри в тонкій золотій оправі. — Мушу визнати, ви мене здивували. Я, звісно, розраховував, що чутки про ваше раптове одруження підуть гуляти містом трішки пізніше. Ну, можливо, за тиждень, коли ми подамо перші офіційні документи. Але щоб наступного ж дня після реєстрації шлюбу весь інтернет вибухнув заголовками про «таємничу попелюшку» та «залізобетонного магната»... Це потужно. Ваша прес-служба сьогодні, мабуть, працює в режимі гасіння пожежі?

​— Вони справляються, — сухо відповів я. — Головне, що ім'я Єви поки що не просочилося в пресу.

​— І це чудово! — Степан Степанович задоволено потер долоні. — Ба більше, скажу я вам, це грає нам виключно на руку. Суддя Олена Вікторівна вже в курсі. Їй на стіл сьогодні вранці випадково — ну, майже випадково, з моєю допомогою — лягла одна з цих газет. Її головна вимога, її ультиматум щодо сімейного статусу виконано. Одну з найбільших барикад на нашому шляху знесено. Тепер ми спокійно чекаємо на фінальний суд.

​Він зробив коротку паузу, зняв окуляри й подивився на нас обох уже набагато серйозніше, без колишньої іронії.

​— Але тепер, мої дорогі, починається найскладніша частина марлезонського балету. Повторюся. Оскільки преса вже відчула запах сенсації, вам доведеться показувати себе ідеальним подружжям не лише в стінах пентхауса. Тепер — під камери журналістів. Вам доведеться ходити на всі офіційні заходи разом. Благодійні вечори, відкриття об'єктів, бізнес-форуми — всюди Бойко Єгор Олександрович з’являється виключно під руку зі своєю чарівною дружиною. Опікунська рада має бачити, що це не фікція, а справжнє, зріле рішення двох дорослих людей. Ви ж пам'ятаєте, про що я вам говорив? Все це... — він виразно постукав пальцем по столу, — виключно заради опіки. Заради вашого, Єгоре, сина — Данила. До речі, як просувається ваше спільне життя? Як перший день на одній житловій площі?

​Я відчув, як Єва поруч зі мною ледь помітно напружилася. Спогад про те, як вона робила доказовий ковток кави з моєї чашки, а до цього спала, зарившись носом мені в груди, миттєво пронісся в моїй голові. «Тільки спробуй зараз бовкнути щось про перчену пасту або викинуті меблі, Кравченко», — подумки наказав я їй.

​— Все чудово, Степане Степановичу, — спокійно, з абсолютною впевненістю в голосі перехопив я ініціативу. — Ми адаптуємося. Єва вже повністю переробила дитячу кімнату під потреби Дані. Малий задоволений. Навіть бачив, що його тьотя спить у моїй кімнаті, зі мною. Картинка ідеальна.

​Адвокат зацікавлено підняв сиву брову, переводячи погляд на Єву.

— Сподіваюся, все це проходить без скандалів? Без биття дизайнерського посуду?

​— Абсолютно без скандалів, — з такою ж солодкою, штучною посмішкою підтвердила Єва, розправляючи складку на своїх темно-синіх штанах. — У нас повне взаєморозуміння, Степане Степановичу. Ми уклали... мирну угоду, скажімо так. Діємо строго в інтересах дитини.

​— Ну й чудово. Це просто дуже добре, — старий юрист полегшено зітхнув і витягнув із шухляди столу товсту папку з гербовими бланками. — Ось, тримайте. Це документи для підпису щодо вашого шлюбу, додаткові угоди та заяви для опікунської ради. Мені потрібно передати їх судді до кінця тижня, щоб офіційно долучити до справи.

​Він підсунув папери до нас і протягнув дорогу ручку. Я взяв її, готовий швидко поставити свій фірмовий розмашистий підпис — для мене це була звичайна рутина, як підписання актів прийому-передачі цегли. Але Кравченко не була б Кравченко, якби не ввімкнула свій режим прискіпливого фрілансера.

​— Почекай, Бойко, — вона м'яко, але рішуче зупинила мою руку, перехоплюючи папку. — Я маю все перечитати.

​Я подумки закотив очі. «Ну звісно. Вона перевірятиме кожну кому, ніби я намагаюся таємно переписати на неї свої борги перед підрядниками». Єва заглибилася в читання. Її очі швидко бігали по рядках, вона кусала губу, концентруючись на кожному юридичному терміні. Я просто сидів поруч, мірно постукуючи пальцями по коліну, і спостерігав за її профілем. Строга, зібрана, раціональна. Куди тільки поділася та дівчина, яка вночі розповідала казку?

​Нарешті, переконавшись, що в документах немає жодних підводних каменів, вона акуратно поставила свій підпис у потрібних місцях. Я швидко розписався слідом.

​Степан Степанович забрав папери, акуратно вирівняв їх об стіл і знову подивився на нас із тією серйозністю, від якої в мене всередині зазвичай вмикається режим максимальної готовності до кризи.