Розділ 18. Єва

Єгор, на ходу заглядаючи в свій телефон, сухо кивнув Степану Степановичу, а потім повернувся до мене й простягнув шматок пластику. Золота безлімітна картка. Вона блиснула на сонці так само сліпуче, як і його впевненість у тому, що грошима можна вирішити будь-яку проблему.

​— Купи все, що потрібно для вас із Данею. Ні в чому себе не обмежуй. Мені треба терміново на об'єкт, там якісь затримки з постачанням бетону, — кинув мій законний чоловік, сідаючи в машину. — Водій відвезе тебе додому.

​— Нарада по бетону в день весілля? Який романтичний початок сімейного життя, Бойко, — отруйно посміхнулася я, ховаючи картку в сумочку. — І відпусти водія. Я викликаю таксі. Мені треба закрити кілька власних гештальтів.

​Єгор лише махнув рукою і поїхав. О так, він думав, що я піду купувати сукні чи нові іграшки. Наївний.

​Замість модного бутику я назвала таксисту адресу, від якої у Бойка, мабуть, стався б серцевий напад: будівельний гіпермаркет «ГрандБуд». Бо коли я згадувала кімнату Дані — цю стерильну, сіро-бежеву коробку з дорогими меблями, де єдиним натяком на дитину були розкидані іграшки, — у мене всередині все протестувало. Дитина не повинна жити в офісі. Дані потрібен його власний світ. І якщо Бойко вміє будувати лише бетонні коробки, то я покажу йому, що таке справжній дизайн.

​Година в гіпермаркеті перетворилася на забіг із перешкодами. Я ходила між рядами з величезним візком, почуваючись капітаном корабля. Консультанти дивилися на мене з повагою: жінка на підборах і в строгому костюмі, яка впевнено вибирає малярний скотч і перевіряє довжину ворсу на валиках — це видовище не для людей зі слабкими нервами.

​Коли я повернулася до пентхауса, водій консьєржа ледь не впустив свій журнал, допомагаючи мені заносити до ліфта три величезні відра інтер'єрної фарби, лотки та купи пакетів із будівельним приладдям.

​Опинившись у квартирі, я миттєво скинула костюм, закрутила волосся у високий недбалий пучок і влізла в старі джинси та розтягнуту футболку. Час братися до роботи.

​Я увійшла до кімнати Дані та критично оглянула фронт робіт. Перший етап — підготовка та захист. Я діяла за всіма правилами, які колись підгледіла під час ремонту власної квартири. Спочатку розстелила захисну плівку, повністю закривши дорогий паркет і меблі, щоб жодна крапля не зіпсувала цей пам'ятник мінімалізму. Потім дістала малярний скотч і почала ретельно обклеювати плінтуси, розетки, вимикачі та стики зі стелею. Паперова стрічка лягала рівно, створюючи ідеальні захисні лінії. Після цього я взяла широку ганчірку, пройшлася по стінах від пилу та нанесла ґрунтовку, щоб майбутня фарба трималася ідеально.

​Коли підготовчі роботи були завершені, я відкрила перше відро з ніжно-блакитною базовою фарбою, налила її в малярну ванночку-кювету і взяла великий основний валик із коротким ворсом — саме такий потрібен для гладких стін.

​Тільки-но я зробила перший широкий мазок по сірій стіні, залишаючи за собою яскравий блакитний слід, у кишені моїх джинсів вибухнув мобільний. На екрані світилося коротке й містке: «Бойко».

​Я вилаялася про себе. Акуратно, щоб не забруднити екран, підчепила телефон пальцем у заляпаній рукавичці, провела по екрану та увімкнула гучний зв'язок, поклавши апарат на підвіконня.

​— Слухаю, Бойко. Сподіваюся, твій бетон не замерз? — запитала я, продовжуючи впевнено водити валиком вгору-вниз.

​— Єво, я можу задати тобі одне питання? — голос Єгора в динаміці звучав не просто суворо, він вібрував від стримуваного шоку. — Мені щойно прийшло сповіщення від банку. Списання з моєї золотої картки в магазині «ГрандБуд». На дуже кругленьку суму.

​— О, то твоя картка дійсно працює, це приємно, — хмикнула я, не перериваючи процесу.

​— Кравченко, не паяй мені мізки, — його голос став на тон нижчим. — Поясни мені, навіщо моїй чотирирічній дитині знадобилися п’ятдесят літрів інтер'єрної фарби, малярні валики, пензлі, лотки, захисна плівка, акрилові художні фарби, палітра та... драбина-стрем'янка?! Ви що там, барикади будуєте?

​— Ні, Бойко, ми займаємося ресоціалізацією твого сірого склепу, — я зупинилася, витираючи чоло тильною стороною долоні. — Я вирішила, що Даня не може жити в кімнаті, яка виглядає як приймальня нотаріуса. Єдине, що тут показує, що це дитяча — це розкидані іграшки. Тому я перефарбовую стіни в нормальний, живий колір.

​— Що?! — у динаміку почувся якийсь гуркіт, наче він там зі стільця впав або кулаком по столу вліпив. — Ніяких перефарбувань! Цей інтер'єр розробляло провідне дизайнерське бюро міста! Там кожен відтінок сірого підбирався під освітлення! Нічого не чіпай, поки я не повернуся додому! Чуєш мене? Не смій!

​— Пізно, коханий чоловіче, — з солодким знущанням прокукурікала я. — Перша стіна вже наполовину блакитна, як весняне небо. Процес пішов, дизайнерське бюро може готувати траурні стрічки.

​— Кравченко! Ти... ти хоч уявляєш, скільки коштував цей паркет?! Якщо ти заляпаєш його фарбою...

​— Я все застелила захисною плівкою і заклеїла малярним скотчем, Бойко. Я не ворог твоїй підлозі. Все, не відволікай мене від високого мистецтва, у мене фарба на валику висихає. Бувай!

​Я ткнула пальцем в екран, перериваючи виклик, і задоволено посміхнулася. Уявити розлючене обличчя Бойка в цей момент було окремим видом задоволення. Нехай злиться. Це корисно для його залізобетонного его.

​Наступні дві години я працювала як заведена. Великим валиком закатала основну площу стін, маленьким кутовим валиком пройшлася по кутах та важкодоступних місцях навколо батареї. Для стиків зі стелею та ділянок біля плінтусів використала плоскі пензлі різних розмірів. Час від часу доводилося забиратися на драбину, щоб дістати до самого верху. Поруч завжди лежала волога ганчірка — про всяк випадок, хоча моя підготовка спрацювала ідеально, і на плівку падали лише поодинокі краплі.

​Коли базовий блакитний фон підсох, настав час для найважливішої, арт-частини.

​Звісно, я не закінчувала академію мистецтв, але в дитинстві непогано малювала в художній школі, тож базові навички ще десь глибоко сиділи. Я дістала свій смартфон, відкрила Гугл і знайшла зображення персонажів із Даниного улюбленого мультика «Щенячий патруль». На екрані з’явилися Райдер, Гонщик і Маршал.