8

- І давно ти ось цим займаєшся? - Спитала я у Марка в той час, коли він крутився туди-сюди по палаті та облаштовував все так, як йому то було потрібно. Тільки у його зрозумілому форматі та тільки по його загаданій схемі, яка певно мала цілісну картинку у цій запаленій дивинами голові.

- Чим саме? - Буквально на секунду лікар поглянув у мою сторону, а потім і далі почав розкидувати пелюстки троянд по підлозі цього закладу.

- Ну цією чортівнею, - по-іншому я назвати це не могла, тож не стала приховувати своїх поглядів та ці вподобання хлопця. Я усвідомлювала, що в кожного свої хобі та розваги, але таке бачу вперше...

- Ти про блогерство? - Перепитав так, ніби я таким чином образила його й він з секунди на секунду втече звідсіля й заб'ється в куток та почне плакати від того, що я не сприймаю таких захоплень. - Третій місяць, але думки в голові виникли ще певно роки три тому, просто батько все перерізав на корені. Всі мої задуми та плани, тож я виявився в цій дірі.

Ну ще кожному б працювати в такій дірі, я вам так скажу... Непогана клініка з досить таки гарними зарплатнями судячи з чуток. Але я почула розповідь Марка, і усвідомлювала, чому він думає в такому річищі. Загалом батько хлопця заслужений лікар цієї країни, тож він хотів, щоб і його син пішов по стопах татка, але чадо чи то пішло в маму, чи то десь вляпалося не в ту компанію, але навідріз не бажало торувати собі шлях ескулапа. Марк хотів бути блогером, і тому знімав певні відео, які мали йому допомогти стати мега популярним та надали б таку можливість повністю вилетіти з-під крила батька й покинути професію лікаря. Це ще добре, що хлопець не виконував свою роботу лікаря через одне місце, тож хоч і без величезного бажання, але все ж ставився до своїх обов'язків належним чином. В іншому випадку мені було б не легко.

- І ще три роки тому ти надумав створити це побачення у лікарні з пацієнтом? - Так, це було насправді так, Марк за те, що він буде мовчати, попросив мене про послугу побути його дівчиною на один вечір, тобто зафільмувати сцену нашого романтичного побачення, коли я нібито потрапила в лікарню. Можете не кричати, що це божевільня й так роблять тільки трішки того люди, я і так в курсі цього, але я краще пограю в цей погорілий театр, ніж доведу матінку до серцевого припадку. Краще задовольнити бажання цього хлопця, ніж ризикувати життям та здоров'ям рідних.

- Та ні, це просто наразі такі тренди, а я хочу попасти в таргетну лінію прямим попаданням точнісінько в ціль, - ну те, що хлопець завчив слова, які позиціонують його блогером, це звичайно круто, але я бачила його акаунт в соцмережі, і можу вам сказати з впевненістю - я не стану популярною після цього відео, скажу навіть більше - мене і в моєму місті впізнавати не стануть частіше, там від сили тисячу переглядів набереться, і то, якщо він справді попаде в "таргет".

- Ааа, ну зрозуміло, - ніби зі знанням справи промовила я, а про себе подумала, що хочу, щоб все це якомога скоріше завершилося, - ну то що, коли можемо починати?

- Ну... вже все, готово, можемо фільмуватися. Тільки прошу, Діано, ввімкни по максимуму акторську гру, це відео може зробити мене мега популярним, і позбавити від всіх цих надокучливих справ.

- Я буду максимально старатися, - приклала я руку до серця, ніби клянучись в цьому, бо мені самій хотілося все зняти з першого разу та забути про цю ганьбу. Тим паче хлопець так старався - пелюстки троянд на підлозі, свічки по всій палаті, що я навіть боялася, щоб нічого не загорілося, букет троянд, і добре, що він додумався купити ще один букет, а не використовувати той, який він общипав заради доріжки встеленої від дверей до мого лікарняного ліжка...

- Привіт, кохана, як ти себе почуваєш? - Промовив Марк, коли взявши букет квітів спочатку вийшов з ними за двері, а потім назад ввійшов, начебто він тільки-тільки завітав до мене. По задуму хлопця це мало виглядало так, ніби я потрапила в лікарню й він вирішив провідати мене й зробити таким чином приємно. Ось тільки я одного не могла усвідомити - а хто організував всю цю красу навколо, якщо хлопець тільки приїхав й не мав змоги все це зробити? Важливе питаннячко... Але хто я, а хто цей містер розумака, вірно? Це ж не я претендую на місце мега популярної людини, про котру будуть знати мільйони шанувальників в дуже близькому майбутньому...

- Привіт, любий, - я вичавила з себе максимальну посмішку, на яку тільки здатна була, і старалася не осоромитися перед камерою, яка все фільмувала стоячи в кутку палати. - Та так собі... Але з появою тебе тут, мій коханий, мені вже набагато краще...

Боже, якби я побачила таке відео, то мене почало б рвати від такої солодкавості, але саме так хотів хлопець, саме так все розповів мені цей режисер на мінімалках, тож моя справа маленька - робити все те, що від мене потребується.

- Я так сумував за тобою, мій зайчику, так переймався за тебе, - поки хлопець промовляв ці милі словечка, то підійшов до мого ліжка й поглянув у мої вічі, та з таким трепетом та переживанням, ніби камера й це могла помітити, хоча це було не реально, - це тобі кохана.

При цьому він поклав мені на живіт цей букет, який і справді був доволі красивим та пишним, стосовно цього хлопець не став жалкувати грошей, потратився на реквізити для цього шоу.

- Дякую, милий, це так приємно, - я почала розглядати ці квіти, ніби безмежно сильно ними милувалася.

- Це ще не все, - поки я витріщалася на букет, боковим зором помітила, що Марк нахиляється до мене, і в моїй голові почала блимати червона кнопка, яка сповіщала про небезпеку та яка прямо кричала, що хлопець готовий втнути якусь дурню.

Але не встигла я повернути погляд до лікаря, як в очі вдарило світло, яке проткнуло цю навколишні сутінки, як спис пробиває паперову кольчугу, тому що двері в палату відчинилися і там... Мені потрібно було пару мілісекунд, щоб звикнути до такого яскравого світла, а коли звикла, то захотіла закрити очі назад й нічого не бачити. Адже на порозі палати стояв Олександр власною персоною і спостерігав за тим, що тут відбувається... А відбувалося тут те, що губи хлопця вже були біля моїх, і не варто бути професором, щоб зрозуміти, що відбудеться наступної секунди... Гаряче дихання хлопця відчувалося на моєму обличчі, в той час, як погляд батька моєї дитини спопеляв мене дощенту...