7

- Тобто...я щось не розумію..., - і це ще м'яко сказано, я зараз в такому астралі знаходжуся, що певно найближчим часом не повернуся на цю землю, хлопець настільки мене здивував, що я навіть не знала, як реагувати, що казати... Та і взагалі - чи варто щось говорити в такій ситуації?

- Так, я дурень, що так довго тягнув з цією пропозицією, я це знаю. Просто мені потрібен був час, щоб подумати над всім цим та... Проаналізувати, чи справді я готовий взяти на себе обов'язки батька твоєї дитини та будувати з тобою родину разом. І наразі моя відповідь тверда та остаточна - так. Я безмежно сильно хочу цього. Дозволь мені це зробити. - А Андрій молодець, вирішив кувати, поки гаряче, доводив мене до справжнього піка, на вершині якого моя голова мала луснути, як той стиглий кавун на грядці.

- Гей, гей, зачекай, стій, нічого не говори, - все зайшло занадто далеко, а варто було почати з азів, з самого простого, - звідки ти дізнався про те, що я знаходжуся в лікарні? Хто тобі про це сказав?

- Ну... цей... я не можу тобі цього сказати, я пообіцяв це тримати в таємниці... Але ж головне не це, а те, що я хочу бути тільки з тобою й разом насолоджуватися цим життям і водночас терпіти всі незгоди, які будуть траплятися на нашому шляху.

Я чесно кажучи була під враженням такої промови від хлопця, бо такі слова варто промовляти з іншого приводу та в іншому закладі, явно не в лікарні та не біля людини, котра недавно тільки повернулася у свідомість та яка ризикує знову впасти в цю безодню темряви від таких надзвичайних новин.

- Ребека? - Я вирішила пропустити ці всі визнання у коханні повз вуха, а поцілити точно у ціль, і хлопець хоч промовчав, але я усвідомила, що я досить таки прицільна мисливиця. А подруга ще отримає прочуханки за те, що здала з нутрощами моє місцеперебування для цього одержимого, я їй це гарантую. - Окей, з цим зрозуміло. Ти тепер інше мені скажи - про яку дитину ти торочиш? 

- Ну як це про яку? - Витріщив очі Андрій так, що я вже боялася, що доведеться викликати лікарів, щоб вони їх шукали по всій палаті задля того, щоб повернути власнику й відновити його втрачений зір. - Про твою дитину. Про хлопчика.

Чорт... Невже Ребека проговорилася і на рахунок моєї вагітності? Якщо це справді так, то це катастрофа та їй взагалі нічого не можна довіряти. Хоча... Більше питань чим відповідей, тож мені варто поступово ступати по цьому мінному полю, бо кожен мій крок дуже важливий та може з часом сильно мені аукнутися.

- Про якого хлопчика? Ти можеш адекватно пояснити? - Окей, варто спробувати дещо іншу тактику, зараз буду промацувати ґрунт на рахунок того, що цей хлопець знає про мене, і наскільки глибоко він вліз в моє особисте життя. Проти моєї на те волі, прошу зауважити.

- Діано, тобі точно добре? Адже ти таких простих речей не пам'ятаєш... Невже ти забула, як ми разом, втрьох гралися на дитячому майданчику? 

Андрій скорчив таку гримасу на обличчі, ніби для нього цей момент був найважливішим у житті й він ще тоді припасовував на себе роль батька, а я... А я після цих слів почала тупо дико ржати, начебто у мене вселилося достобіса чортів й вони влаштували там вечірку з вогняними коктейлями, пекучою юшкою та небезпечними конкурсами.

- Що? Що з тобою? Тобі погано? - Почав допитуватися хлопець і я бачила, наскільки він побліднув й вже було рушив до дверей, чи то боячись мене, чи то вирішив йти на пошуки лікарів, щоб вони зупинили мою істерику.

- Стій, стій, все добре, - я намагалася взяти себе в руки та заспокоїтися, але це було доволі важко зробити, знайомий реально ввів мене в ступор, а потім своїми словами навів на мене таку легкість, що я відчувала якесь моральне піднесення. - Ти не правильно все зрозумів... Це не моя дитина, це малий маминого боса, а я маму підміняла пару днів у якості няні. Загалом, це все не важливо, головне це те, що то не моя дитина.

- Але ж хлопчик настільки сильно до тебе прикипів..., - кинув певно останній козир Андрій з того карткового будиночка, який розсипався у нього прямо на очах.

- Це просто хороші, людські відносини, що тут дивного? - Ну Марат справді сильно потоваришував зі мною, так само й мені було важко відпускати його зі свого життя. Як і його батька... Якщо вже чесно визнатися самій собі.

- Ну це все одно не скасовує того факту, що я тебе кохаю й хочу будувати відносини з тобою незважаючи ні на що. Я тебе люблю, Діано. - Гордо заявив Андрій й певно очікував, що я відповім в тому ж річищі й моя відповідь буде позитивною, але життя не завжди мед, і це варто запам'ятати хлопцеві на майбутнє...

Хоча і мені також... Бо буквально невдовзі трапилося чергове лайно, котрому я не могла зарадити... Адже потяг проблем вже на всій швидкості мчав на мене, а я була прив'язана до рейок... Хтось змилується наді мною та допоможе в цій скрутній ситуації? 

***

Ох, не дарма лікарі радять утриматися відвідувачем від довгих візитів до своїх рідних та близьких, сьогодні я зрозуміла чому вони роблять такі перестороги. Я відчувала себе морально вижатою після всіх цих відвідин, і хоч мені було приємно бачити й батьків, і Ребеку, але все одно весь цей шквал уваги й різного роду емоції вибивали мене з колії та я відчувала, що взагалі залишилася без сил. Це при тому, що я тупо лежала на ліжку й виходила з палати тільки задля того, щоб сходити в туалет.

Я вже думала, що на сьогодні сюрпризи закінчилися й Андрій стане останньою людиною, котра введе мене в ступор своїми словами та присутністю, але як виявилося, то це був тільки розігрів, десерт перед головною стравою, від якої я б з насолодою відмовилася, але моєї думки ніхто не запитував. В прямому сенсі цього слова мене не питали, чи готова я до таких візитерів, і коли ця персона ввійшла в мою палату, то я усвідомила, чому так трапилося. Як можна відмовити самому пану декану мого університету? Тим паче я впевнена, що він нагородив персоналу лікарні з три короби стосовно того, що прийшов провідати свою студентку, і що він дуже переймається за моє самопочуття. Що-що, а плескати цей мужик своїм язиком вміє.