6

Наступного разу, коли я відкрила очі, то здавалося, що вже більше була підготовлена до того, в якому стані знаходилася. Я швидко дійшла до висновку стосовно того, що я певно знову відімкнулася, і почала шукати поглядом Ребеку, яка задумала чортівню, коли ми з нею востаннє бачилися в цій реальності. Тому щоб впевнитися в тому, що подруга не наробила дурниць, і ніяким чином не зв'язалася з Олександром, почала сіпати головою з боку в бік і зрозуміла, що за час мого відпочинку все змінилося. Кардинально все не так. Замість машини швидкої допомоги навколо були білі стіни й такого ж кольору стеля, а на мене наразі дивилася не подруга, а якийсь чоловік. Навіть скоріше хлопець, бо одного погляду на нього вистачало для того, щоб усвідомити, що він не поважний мужик. А другу деталь, котру я зауважила, це халат такого ж молочного кольору, як і стіни навколо, і якби я не побачила обличчя цього хлопця, то подумала б, що у мене галюцинації, адже все навколо зливалося в одну білу пляму.

- Хто ви? - Поставила питання, яке мене наразі дуже сильно цікавило, адже судячи з усього він не бажав перший розпочинати розмову, а розглядав мене, як то відвідувачі розглядають звірів у зоопарку. Типу ніби просто подивитися, а якщо і пощастить, то потрапити на циркову програму з приводу якихось трюків.

- Лікар, але ви так не переймайтеся, а то чергова втрата свідомості у вашому стані ні до чого гарного не призведе, - поклав він свої руки на мої плечі та притягнув назад до лікарняного ліжка, бо у мене було вже бажання підскочити та бігти куди тільки очі бачать. Це не було свідомим рішенням, а скоріше якимось рефлексом у зв'язку з психічним моїм станом за останній проміжок часу. 

- Лікарю, а де моя подруга Ребека? - Я вирішила не противитися хлопцю, бо не бажала, щоб мене вже сьогодні перевели з цієї лікарні в якусь божевільню, а якщо врахувати мій стан, то такий розвиток подій міг бути досить таки можливим. Кому я потрібна в цій лікарні зі своїми психами та своїм "хочу так і ніяк інакше"?

- Це та, яка ледве не рознесла пів лікарні й загрожувала кожному працівнику цієї медичної будівлі погрозами найрізнішого характеру та ступеню важкості? - Ооо, судячи з усього, то і цей лікар потрапив під гарячу руку Ребеки, адже при цих словах він скривився, ніби згадав зустріч з моєю шаленою подругою.

- Певно так, - я не змогла приховати посмішки на губах, бо Ребека дійсно була спроможна на те, щоб винести мозок кожному працівнику даної лікарні за допомогою чайної ложки, дівчина мала ще той бойовий характер, тож не варто було сумніватися  її спроможностях.

- Вона пішла в аптеку за ліками для вас, і мушу вам сказати, що медсестри видихнули з полегшенням, коли побачили, як ваша подруга вийшла з лікарні. Та що там казати, навіть я заздрю вам, адже маючи таку відважну й запеклу подругу, як ваша, то можна й гопників не боятися в підворіттях, вона їм око натягне на стопу заради вас, - хоч лікар розповідав цей як жарт, але на обличчі в нього не було і тіні на посмішку, що могло означати, що він справді вірить в такий розвиток подій, а я не могла про себе зауважити, що я тепер до кінця свого життя повинна Ребеці, вона добряче мене виручила сьогодні.

- А що зі мною трапилося? Чому я втратила свідомість? - Я сумнівалася, що вони встигли провести якісь аналізи чи то зробити рентген, поки я була безтями, але можливо є хоч якісь попередні роздуми на цей рахунок? 

- Все банально просто - нерви, нерви та ще раз нерви. Ви колись чули про клубок нервів?

- Ну так, а що? - Можливо це якийсь медичний термін, а не те, про що я думаю?

- Ну так ось, пацієнтко Діано, ви наочний приклад того, що таке клубок нервів. Ви навіть знаходячись в паралельній реальності не змогли просто лежати, а кудись поривалися бігти, сіпалися, вигукували щось про себе. Саме тому нам довелося вколоти вам заспокійливе та перевести в окрему палату, щоб ви іншим не заважали проходити лікування. Адже так не можна, Діано, ви доведете себе так дуже швидко до сивого волосся у зачісці й до нервового зриву. - При тому, що хлопець був чи то мого віку, чи то можливо навіть молодше, але він почав вичитувати мене як маленьку дитину, і я б при іншій ситуації не стала мовчати, а розповіла йому що і до чого, але лікар мав слушність - я і справді останнім часом сама не своя, вся на емоціях та на нервах.

- Вибачте, мені дуже прикро, що я завдаю всім навколо стільки проблем, - звучало це певно дико від дівчини мого віку, але мені й справді було не приємно через те, що хтось мав дискомфорт із-за моїх дій, я маю на увазі пацієнтів, для лікарів це їхня звична робота.

- Пусте, головне не хвилюйтеся, бережіть себе. Ми подзвонили до ваших батьків, і вони мають скоро бути тут, - ця новина і надала позитиву мені, але було дещо таке, що засмучувало, дещо додавало гіркуватості у візит моїх тата й мами в лікарню.

- Лікарю, а можна вас попросити про деяку послугу? - Оскільки в палаті нікого крім нас двох не було, то я спробувала домовитися з хлопцем щодо того, що мене хвилювало наразі найбільше.

- Про що? - Він був добродушний малий, видно було, що ще не наївся цією роботою й тому відноситься до пацієнтів дуже приязно й намагається задовольнити їхні побажання в міру можливості.

- Ви б могли не розповідати моїм батькам щодо мого статусу..., - при цьому я перемістила погляд на живіт демонструючи таким чином, що я маю на увазі. 

- Ви про вагітність? - Я не була впевнена в тому, чи знав він до цього, що я вагітна, чи ні, але моє прохання не залежало від цього, а полягало в тому, що я не хотіла вибивати ґрунт з-під ніг у батьків. Не потрібно повідомляти їм про майбутнє поповнення таким чином, тому що вони можуть опинитися поруч зі мною на сусідньому ліжку, а мені це явно ні до чого.

- Так, вони ще не знають про це, а я б не хотіла, щоб вони дізналися про особливий статус їхньої дочки таким приголомшливим чином та з вуст по факту чужих людей, - це також було дуже важливо, адже мама і батько могли тримати на мене образу за те, що я не поділилася з ними таким потаємним, зато всі навколо вже знають новину про те, що вони стануть бабусею та дідусем. Вони всю душу вкладали у моє виховання та зростання, а я вчиню з ними як остання свинота.