1

- Доню, привіт, не відволікаю від справ? - Запитує у мене мама, як тільки я дозволяю їй зайти до себе в кімнату. Я раніше їй говорила, що вона може без проблем заходити та не питати дозволу, ніби це моє особисте царство, але рідна була проти мотивуючи це тим, що не гоже порушувати простір інших людей. Кожна особа на цій планеті повинна мати межі та кордони, за якими вона себе відчуває комфортно та у своїй тарілці.

- Привіт, та ні, проходь, - я вчергове валялася на ліжку та обдумувала, як надалі жити. Понад три тижні тому я дізналася новину, яка перевернула все моє життя з ніг на голову, новина про те, що менше ніж через дев'ять місяців з'явиться маленька людина, за яку я буду нести відповідальність все своє життя. Досить таки не буденна справа, так? Саме тому я обдумувала, як далі рухатися, де брати кошти на малечу, та і взагалі варто було почати з найменшого - як толерантно підійди до цієї розмови з батьками? А найголовніше - яким чином пояснювати, хто батько цієї дитини та де він шастає?

- Зіставиш мені компанію? - У матері явно гарний настрій, вона хоч і не усміхається на всі тридцять два, але куточки губ злегка підіймаються вгору, а очі рідної так і горять вогнем. Щось трапилося, і це щось дуже мамі подобається.

- В чому тобі зіставити компанію? 

- У мене гарні новини, - мама наразі, як маленька дитина, яка отримала класний подарунок на свято, але тягне з тим, щоб показати його всім навколишнім, - я влаштувалася на роботу. Лінії для вітань офіційно відкриті.

- Справді? - Я кидаюся до неї в обійми й справді радію тому факту, що вона добилася свого. Протягом того часу, що вона шукала собі нову роботу, а це тривало останні два тижні, як бабусю виписали з лікарні та її можна було залишати одну на господарстві, нічого відповідного не було для моєї рідної. Вона ходила засмучена, пригнічена та явно підупала духом. - Вітаю, мамусю, я завжди вірила в тебе, ти у мене найкраща.

- Дякую, сонечко, дякую. Ваша підтримка з татом не давала мені опустити руки й ось як результат - я знову на коні, - мама молодець, справжній боєць, після стількох проблем з бабусею, після того, як її улюблений підопічний поїхав з країни... Вона взяла все в руки й довела, що професіонал своєї справи й навіть у її такому солідному віці знайшла роботу по душі. Це дорогого вартує. - Так що, пішли відсвяткуємо цю подію?

- А тато вже повернувся з роботи?

- Ще ні, але ти не переймайся - ми спочатку вдвох з тобою у жіночі компанії посидимо та відсвяткуємо, а потім татко підтягнеться, то ще й з ним посидимо-порадіємо. Багато проведеного часу разом з родиною не буває.

Ну і як я могла їй відмовити? Ніяк, хоча розмова про майбутнього внука чи внучку досі висіло на мені важкою ношею, яка з кожним днем ставала все важче та важче. А приховування такого секрету від батьків змушувало мене відчувати себе не надто комфортно. Раніше я практично всім могла з ними поділитися й розповісти різного роду секрети, а тепер між нами виростала брила, яка віддаляла нас одне від одного. Наразі це ще не було помітно, але от з часом...

- Що будеш? - Запитала мати, як тільки ми з нею оформили невеличкий фуршетний стіл з канапками та всякими смаколиками.

- Давай твій яблучний сік, він просто неймовірний, - кивнула я на трилітрову банку з соком, яку мама власноруч закатувала минулої осені. Мало того, що вона вічно на роботі, так ще й встигає слідкувати за господарством. Не жінка, а золото, не дарма мені здається, що батько з кожним роком все більше та більше її кохає.

- Просто сік? Не хочеш чогось цікавішого, ніж просто соку? - Я знала, на що мати натякає, але з останніх пір для мене вода та сік це пійло на найближчі дев'ять місяців, так що тримаємося заданого курсу.

- Ні, дякую, я вирішила серйозно зайнятися спортом, так що буду дотримуватися режиму, - мені так гидко в цей момент, що хочеться провалитися скрізь землю, бо я не звикла брехати батькам, для мене це все в новинку, і не хочеться, щоб це стало традицією і надалі. Вони мої найрідніші люди, а не добре обманювати найрідніших.

- Ммм, ну спорт це добре, спорт це прекрасно, - не знаю, чи повірила мама в цю чортівню, але не стала продовжувати цю тему, і я заочно була їй дуже вдячна за це. Не хотілося ще більше падати в вигрібну яму брехні.

Надалі розмова пішла про те, куди мама влаштувалася працювати та наскільки вона рада, що нарешті зможе повернутися до своєї улюбленої роботи. Вона настільки була окрилена успіхом, що здавалося, що з секунди на секунду злетить та полетить з цієї квартири літати над містом та всіх буде обдаровувати своїм неймовірно класним настроєм.

- Ну що ж, матусю, тоді ще раз вітаю тебе з тим, що ти знайшла гарне місце для роботи, і вже заочно заздрю твоєму вихованцю. Білою заздрістю щодо того, що він знаходиться в надійних та добрих руках, - оголосила я мамі типу черговий тост, і вже відчувала, що варто збігати в туалет, бо та банка соку закінчилася, а я не гумова, все не можу помістити в себе.

- Дякую, люба, дякую, мені дуже приємно. До речі, щодо моїх вихованців, а ти дзвонила до Олександра? - Згадка про цього чоловіка відразу змусила мене напружитися, а сік, який відправився у мій рот, ледве не бризнув фонтаном назад. Такого повороту розмови я не очікувала від слова зовсім.

- Ні, не дзвонила, а навіщо? - Я надіюся, що вимовила це якомога більш безбарвно та спокійно, ніби він просто був моїм мимовільним босом на пару днів, тож я не бачила сенсу підтримувати з ним спілкування і надалі. Мама то ж не знає що всередині мене знаходиться дитина від цього чоловіка.

- Та ну, ти що не знаєш? - У рідної мені людини очі округлилися до такого ступеня, ніби я натворила якусь чортівню, і тепер їй прикро визнавати, що я її дочка.

Що ж могло трапитися такого, що змусило маму почати цю розмову, а потім ще й так емоційно відреагувати на новину про те, що я не спілкуюся з Олександром? 

- Та ні, а що трапилося? - Мені не хотілося псувати настрій матері, але я також не усвідомлювала, яка така грандіозна подія могла викликати подив на її обличчі. Не може ж таке бути, що Олександр повернувся назад з сином? Я ж так розумію, що вони їхали на довгий час з цієї країни, можливо навіть назавжди... Чи ні?