День щастя

- А якщо ти вважаєш, що я приділяю тобі занадто мало часу, я раджу тобі подивитися ось на це, - Марк різко розчинив шафу та обвів рукою кімнату. - Може, це все з неба впало? Може, це мені на блюдечку принесли?

Софія затяглася цигаркою.

- Ти смішний. Ми говоримо про різне. Ти навіть цього не здатен зрозуміти. Ти говориш про РЕЧІ. А я - про просту увагу. Але де вже тобі…

- І справді, де ж мені! - Марк уже кричав, - Я працюю, як ідіот, тягну все в будинок, і яка подяка - нате вам! Під Новий рік! Знову мало! Знову погано!

- Я не збираюся продовжувати цю розмову сліпого з глухим, - Софія спокійно встала і навмисне солодко потяглася, - Не бачу сенсу повторювати сто разів одне й те саме. Своїй наступній жінці можеш замовити паранджу. Вона зустрічатиме тебе з розігрітим супом на плиті, і грітиме капці до твого приходу. Думаю, ти будеш задоволений.

- Ти просто дурниця! - крикнув він.

- Спасибі, - усміхнулася Софія, - Нехай буде так. Якби ти знав, як мені байдужі твої слова…

Сьогодні вони, звичайно, були у різних «вагових категоріях». Марк пішов на роботу о пів на восьму ранку і, один Бог знає, скільки сил висмоктав у нього цей день. Софія вранці зустрілася з подругою та відвідала перукарню. Власне, весь сир-бор і розгорівся саме через перукарню. Точніше, через зачіску. Марк просто не помітив, що вона стала на два тони світлішою. Не помітив.

Вона зустріла його в коридорі та, струснувши головою, відразу ж запитала:

- Ну як?

Питання було поставлене просто для проформи - вона й сама бачила, що зачіска вийшла чудовою. Для кого, спитати б, вона старалася? Але Марк вирішив, що вона питає, як у нього справи.

- Хріново, - буркнув він, роззувавшись і, звичайно, залишив свої черевики посеред передпокою, - подряпав бампер.

Поки розібралися, що кожен із них мав на увазі, наговорили один одному багато непотрібних слів. Потім помовчали. Потім почалися взаємні закиди. Потім крик. Якби він не був таким стомленим, можливо, в якийсь момент, можна було б і посміятися над ситуацією, навернути все жартома. Але…

- Я приходжу додому і хочу розслабитися!, - кричав він, - А не зображати те, що ти хочеш побачити!

- Та ти в житті не думав, чого я хочу! Я тобі як стіна! Як пусте місце!

- А ти дуже цікавишся моїми справами? Так? Я подряпав машину - ти хоч запитала, де, як?

- Їздити треба акуратніше!

- До тебе ж поспішав! Але хіба тобі це цікаво? Не ти ж її лагодитимеш!

- Та й не ти! Страхова компанія! А для тебе залізка важливіше за дружину!

Потім втомилися кричати один на одного. Зробили перепочинок. Софія розташувалася на кухні та ввімкнула телевізор. Власне кажучи, вона й у кімнаті могла б подивитись телевізор, тим більше нічого цікавого не показували, але їй хотілося бути у нього на очах. Живим докором. Вона витягла довгі ноги так, що він повинен був через них переступати щоразу, коли ходив від холодильника до плити, розігріваючи собі їжу. Вона не прибирала ноги спеціально, щоб він нарешті спіткнувся чи попросив її їх прибрати. Тоді можна було б продовжити сварку чи помиритись. Але він мовчав і знову не помічав ні її красивої зачіски, ні довгих ніг.

- У нас є кетчуп чи соус якийсь? - Запитав Марк.

Так, гаразд, це вже крок до відступу. Він знає, де можна знайти кетчуп. Отже, хоче заговорити. Їй би просто відповісти, так, є, в холодильнику, на дверцятах.

- А ти як думаєш? - примруживши очі, спитала Софія.

- Та ні чорта я не думаю, - мирно огризнувся він, - я не жер зранку. Прийшов додому, до коханої дружини, а ти…

Ну, якщо ще щось скаже таким же спокійним голосом - можна тоді встати, пожаліти та втішити!

Але тут Марк нарешті спіткнувся об її ногу. Добре, що в руках не було тарілки чи чашки.

- Та йди вже ти в кімнату, - вирвалося в нього, - дай поїсти спокійно!

- Я можу втекти, - крикнула Софія, - але не в кімнату, а взагалі втекти!

Він уже сидів за столом і жував. Не відреагував.

Ну гаразд, подивимося, хто за ким побіжить. Софія грюкнула кухонними дверима.

А вона ще приготувала подарунок! Наївна! Думала, як його порадувати! Як зробити йому приємно! Хотіла зустріти з новою зачіскою, вручити подарунок, погодувати вечерею! Навіть мамі його зателефонувала сьогодні з ранку та привітала з католицьким Різдвом! Може, для інших це і не свято, але для його дорогої матусі, яка викладає французьку мову, - це має бути подія. Розчулилася, притворна! Напевно, забула вже, як голосила рік тому «Сину, тобі ще рано одружитися! Тобі ще двадцять п'ять років!»

І що, що двадцять п'ять років? Краще б навчила свого синочка, що дружині теж треба приділяти час, а не тільки роботі, машині та дорогій матусі!

Шафа в кімнаті була відкрита. Так і залишився після того, як чоловік демонстрував їй скільки у неї суконь. Ганчірками дорікав! Софія висмикнула з глибини шафи куртку і почала одягатися. Спочатку дуже поспішала. Потім зрозуміла, що одягається дуже швидко. Він, мабуть, ще не встиг збагнути, що вона серйозно вирішила його покинути. Назавжди.