Глава 1.Незнайомець

Я ніколи не думала, що один звичайний день може перевернути моє життя з ніг на голову.

Мене звати Аліна.Мені двадцять два роки . Я звичайна людина, яка не любить привертати до увагу,не вміє сперечатися і завжди намагається уникати конфліктів.

Після того як мама захворіла,мені довелося швидко подорослішати. Я шукала роботу,яка допомогла б нам оплачувати рахунки та жити без постійних переживань.

Саме тому я опинилася біля величезного будинку за високими чорними воротами.

— Ви Аліна? — раптом почувся чоловічий голос.

Я здригнулася й обернулася.

Переді мною стояв високий чоловік у чорному пальті. Темне волосся, суворий погляд і неймовірно впевнена постава.

Він був настільки красивим,що я на мить забула, як говорити.

— Так... Це я ,— тихо відповіла.

— Максим, — коротко представився він. 

Я кивнула, опустивши очі.

— Ходімо за мною. І, будь ласка, не запізнюйтеся. Я не люблю чекати.

Його голос звучав холодно. Здавалося, ця людина ніколи не посміхається.

Я пішла за ним, намагаючись не відставати.

Коли ми зайшли всередину, я мимоволі затамувала подих. Будинок був величезний. Мармурова підлога, дорогі меблі, величезні вікна та кришталева люстра.

— Тут ви працюватимете, — сказав Максим, навіть не повернувшись до мене. — Сподіваюся, ви розумієте, що я не терплю помилок.

— Так, звичайно.

Він нарешті повернувся до мене.

— І ще одне, Аліно. Не ставте зайвих запитань і не втручайтеся в моє особисте життя. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — прошепотіла я.

Він затримав на мені погляд, а потім дістав телефон.

— Олена покаже вам вашу кімнату та пояснить обов'язки.

Я вже хотіла піти, коли почула його голос:

— Аліно.

Я зупинилася.

— Так?

— Сподіваюся, ви не принесете сюди проблем.

Я нічого не відповіла.

Тоді я ще не знала, що найбільшою проблемою в цьому будинку стане саме він.

Максим.

І моє серце, яке зовсім не мало права закохуватися в цього чоловіка...