ГЛАВА ДЕВ’ЯТА

Я  не одразу згадав нахабкувату дівчину з університету яка обливши мене кавою не тільки не вибачилась за зіпсовану сорочку, а й вказала мені  всім  відомий напрямок куди я  мав прямувати. Дівчина підійшовши до нашого столика прийняти замовлення назвала своє ім’я та запропонувала зробити замовлення навіть не дивлячись на клієнтів. Це мене заціпило і я вирішив звернути увагу дівчини на себе, саме тому зручно всівшись на сільці промовив наглим голосом:      

- Отже, грізний гном, на ім'я Ліля сьогодні буде нам прислужувати?   

Після цієї моєї витівки дівчина нарешті звернула на мене увагу підняла очі та від виразу її обличчя я отримав задоволення, адже виражало воно приблизно ось що: «Що? Гном?Ах ти ж придурок недороблений». Але це тривало лише кілька секунд, а далі Ліля взяла опанувала власні емоції та промовила:

-  Вибачте, в нас не Чарівний ліс і не Хогвардс, гноми на жаль не мешкають. Отже, Ваше замовлення? – натягнувши на обличчя найпривітнішу посмішку повторила запитання.

І тут на самому цікавому місці в наш діалог втрутилась Оля, майже моя дівчина. Чому майже? Гарне питання навіть собі не можу на нього відповісти. Вона була більше другом, товаришем ніж коханою дівчиною. Можливо справа в її штучності (так,  так штучні вилиці, вуста, навіть ніс), можливо в невпевненості в собі як дівчині, а  в мені. Хто знає, але:  

- Діма, даремно ми зайшли у цей бар, тут хамське  обслуговування — звернулась до мене Оля, кокетливо насупив і так населеконені  вуста.

Я ж проігнорував і продовжив наш з Лілею діалог:

- Отже, гном Ліля показує зубки – засміявся. Стискує від досади та злості руки в кулаки.

-Повторіть Ваше замовлення — пауза — будь ласка!-  хвалю її витримку.