ГЛАВА П’ЯТА

«Боооже, як же я втомилась»- єдина думка яка ретвітом проносилась у мене в голові, коли я виходжу з останньої пари.  Зранку ледь відірвавши свою тушку від такої зручної, м’якої та гостинної постелі снідаю і поспішаю на  заняття. Так, я особистість багатогранна: адріналіно — залежна крадійка, студентка четвертого курсу, офіціантка і бухгалтер – це я, Лілія. Отже, такою втомленою виходжу з аудиторії і…
        -  Ей! — чую оклик   —  Гном недорощений під ноги дивись інколи ! Ти хоча б знаєш скільки ця футболка коштує! Ей — наздоганяє мене незнайомець якого одразу не помітила і міцно хапає за руку — Ти що язик проковтнула? Я до тебе звертаюсь!! – на октаву підвищує голос Хто за хімчистку сплачувати буде?
Різко зупиняюсь, повертаюсь на сто вісімдесят градусів і на мене дивляться очі чомусь знайомі такі очі, піджимаю у тонку лінію вуста, мовчки різко вириваю руку і наступної миті я завдаю удар…ну ….так ..туди …у район чоловічого достоїнства. Від болю Він скручується навпіл і відпускає  руку:
-    Суууука припарена!- через біль протискається лють чомусь смутно знайомого незнайомця
-    Пішов нахер! Збоченець!!Руки при собі тримай!! – зло відповідаю демонструючи середній палець і продовжую свій рух. Роблю ще кілька кроків і нарешті згадую, точніше не я, а моя пам’ять услужливо нагадує — Хижак у душі номера готелю. Він знайшов мене. Згадав? Ні, як він міг мене згадати якщо жодного разу не бачив?! Відстежив за камерами? Камери в душі? Та ні. Може в кімнаті чи в холі готелю? Так там було досить темно і я спеціально надягла такий одяг який не залишиться у пам’яті, до того ж на мені була перука яка приховувала обличчя. Що робити ? Так без паніки! Лілія, спокійно, твоя перша реакція досить природна, ти його не знаєш, він тебе тим паче  — думки роєм кружляють у моїй голові. Що Він  від мене хоче? Опускаю голову нижче, лишаючи можливості впізнати. І мені це вдається. Слава нашим Богам, що не впізнав.   Поспішаю відвертаючи  обличчя, адже це він, герой моїх снів, Хижак, але …він мене не впізнає, адже у звичному житті я — звичайна, дуже. як би мене хтось порівнював з моєю альтер его крадійки з готелю і студенткою  зараз, а до речі бухгалтер  це також я – заплуталася, вистоюючи логічний ланцюг, настільки різні за  характером, поведінкою, смаками в одязі, але це все складові однієї людини, тобто мене. Виходжу на вулицю і вдихаю повітря  заспокоюючись.  Перевіривши у додатку  час прибуття потрібної маршрутки поспішаю на зупинку транспорту.  У той момент коли я прийшла на зупинку  дзвонить телефон:
-Алло Саша, привіт — намагаючись відповісти звичним голосом привіталась з сестрою
-Привіт, ти вже їдеш додому?  – запитує Саша
- Так, чекаю коли приїде маршрутка. Щось треба купити?- відповідаю  і ставлю  звичне питання у відповідь 
- Ліль, що з голосом? Щось трапилось?- схвильовано запитала Саша.
- Саша, давай не зараз, мені незручно говорити. Приїду розкажу, але не хвилюйся, не трапилось нічого не трапилось.  – поспішила заспокоїти сістер.
- Гаразд, чекаю, тістечка з кремом купи — встигає вставити сістерс перед тим як відключитись.