ГЛАВА ПЕРША

Серед клубів пару виднівся обрис чоловіка – хижак, ось яка асоціація виникала при спостеріганні за його плавними рухами, наче розслаблений, але готовий  до атаки у будь-який момент. Матове скло душової кабінки та клуби пару приховували його лице, але дозволяли спостерігати як вода стікає по його атлетичному тілу. Він неквапливо намилив тіло, з до речі видними навіть через скло  кубиками преса по якому стікали крапельки води. На жаль клуби пару заважали розгледіти детально його обличчя.  Аж раптом шум води припинився, напевно відчув що за ним спостерігають. Я поспішила зачинити двері у ванну кімнату та покинути його номер як можна тихіше зачинивши після себе двері. Адреналін зашкалював, хоча це не перша моя справа. Опинившись у кабіні ліфта набрала номер замовника, а коли на тому кінці підняли слухавку повідомила:
-Все гаразд, мета досягнута, замовлення у мене.
-Проблеми? - запитали
- Ні, все пройшло без несподіванок.
-Оплата?
- На карту, номер повідомлю.
-Добре — натисла відбій. Тим часом двері ліфта розкрились і я спокійно минувши фоє опинилась на вулиці,  зняла перуку що докучала мені весь вечір дістала сімкарту з телефону та викинула все у сміттєвий бак.  Все тепер можна їхати додому. Зупинила таксі що їхало повз і назвала адресу. Всю поїздку водій не зводив з мене погляд. Що  не дивно, адже яскравий макіяж ніяк не поєднувався  з джинсами та  светром аля оверсайз, образ доповнювала гулька-гніздо. Одягом в який я встигла перевдягнутися  спускаючись у ліфті. Ну так, яскравий та гарний лук не про мене. Тобто вигляд я мала ще той. Поки їхала в таксі милувалась виглядом вечірнього міста, неоновими вивісками магазинів, вікнами домів у яких світило світло. Всупереч великій втомі поїздка в таксі збадьорила. У сумці роздався знайомий рингтон. Глибоко зітхнувши взяла слухавку:
-Алло.
-Ліля, ти котра година бачила? Де ти є?- досить голосно пролунав на тому кінці стурбований голос сестри.
- Саша, я вже скоро буду. Вибач затрималась на роботі Багато справ накопичилось —  заспокоїла сестру.
-Могла б і попередити, я ж хвилююсь – значно спокійніше, але з образою в голосі відповіла Саша. 
- Саш, ну мені ж давно не 18, а як би у мене раптом з’явились особисті справи, ну скажімо Мен який намалювався.- пожартувала, щоб не ображалась
-Як би ж – зітхнула сістер і відключилась
Ось тут хочу трохи поточнити інформацію, мене звуть Ліля, а точніше Лілія Пєшкова, мені тридцять років і працюю я секретарем, хоч зараз це гордо називають помічник директора. Кліше, подумаєте ви? Так! Що спільного з професійними крадіжками? Ну звісно ж гроші, подумаєте ви! А ось і ні, точніше не зовсім так. Гроші звісно відіграють не останню роль у моєму житті, але, як це не дивно, а головною причиною крадіжок є азарт та адреналін. Так я адреналінозалежна, майже з дитинства, тобто з чотирнадцяти років. Першу свою крадіжку я скоїла програвши в карти бажання. Вкрала я тоді запальнику у якогось хлопця який купував собі продукти у супермаркеті.
Здавалось би, нічого такого надто кримінального, але відчуття  що тебе можуть будь-якої миті спіймати та  неймовірний викид адреналіну я запам’ятала на все життя і мені це сподобалось. Ні це не означає що я стала  обкрадати дома бідних громадян, або стала кримінальним елементом, зовсім ні. Для мене це стало наче хобі, розвага коли хочеться полоскотати нерви, розвага за яку до речі досить непогано платять. Ось так.
Так ось, приїхавши нарешті додому і відповівши на всі запитання моєї любої сістер я нарешті змогла лягти у своє ліжечко та поринути в обійми Морфея, який підступним чином нагадав про Нього, чоловіка в душі. Хоча я не бачила його обличчя, його образ закарбувався  у моїй  пам’яті. 
  **************************************************************************************************************************

Цікаво що ж буде далі ?