8. Ігор

Проводжу її сходами нагору, і кожен крок – ніби по битому склі. Її мовчанка не така, як раніше – не тривожна, не насторожена. Вона... насичена чимось невисловленим. Зупиняюсь біля дверей її кімнати й відкриваю їх.

– Тут усе має бути чисто. Постіль свіжа, – пробігаю поглядом по кімнаті, ніби шукаю щось, що могло б бути не так. – Душова навпроти. Для гостей. Там є все, що потрібно. Якщо ні, я покличу Дарину і вона…

– Не треба! – різко обриває мене і знову мовчить. 

Але я відчуваю: щось назріває. Діана хоче щось сказати. Вже збираюся йти, кладу руку на ручку дверей, коли її голос зупиняє мене.

– Завтра мені вісімнадцять.

Повільно повертаюсь. Наші погляди зустрічаються. Я не знаю, чого чекаю – може, прохання купити торт. Або щоб я згадав. Привітав. Чи вона згадала це в контексті нашого питання. Від завтра мій юрист займається оформленням її спадку… 

– Добре. Я… привітаю тебе завтра, – обережно відповідаю, бо щось у її тоні не схоже на банальне нагадування.

Вона робить крок ближче. Її очі горять, але не гнівом. Іншим вогнем.
– Я не про про привітання!

Завмираю. Горло перехоплює. Я все ще її не розумію. 

– Ти...

– Завтра я буду повнолітньою. А ти? Ти будеш все ще вважати мене дитиною завтра? – запитує вона, майже пошепки. Але її голос ріже повітря, як скальпель.

Дивлюся на неї. У цих очах – виклик.

Звісно виклик, вона – юний буревій, з яким не можна отак напролом, вперто. Інакше стане гірше.

Та я не знаю, що страшніше – те, що вона це сказала, чи те, що я хочу відповісти: «Ні. Я вже не вважаю тебе дитиною».

Але я мовчу. Бо знаю: одна неправильна відповідь – і все зруйнується.

І водночас я розумію: мовчання – це теж відповідь. Чорт забирай, що вона хоче від мене почути?!

Вона дивиться ще кілька секунд, потім повільно відвертається. Заходить у кімнату, залишаючи мене стояти в дверях, ніби мене тут і немає вже. 

І я не знаю, як знову зібрати себе докупи.

______

Я виходжу від Діани. Але йду не просто з кімнати – я тікаю. Від її погляду. Від її голосу. Від її питань, які розривають мене навпіл. Я не хочу відповідати. Не хочу розуміти, чому в мене з'являється зовсім не та відповідь, яку я хотів би.

Відкриваю двері до своєї спальні, ростібаю сорочку – і завмираю.

Ангеліна сидить на краю мого ліжка. У новій білизні, яку я раніше на ній не бачив. Біла, мереживна, майже невагома – наче спеціально для реклами чи зйомки. Її волосся ідеально вкладене, на губах – легка посмішка… і моя улюблена яскраво-червона помада.
Але очі... Вони пронизують мене наскрізь.

– Я подумала, що... це погано що ми посварились зараз. Ти повернувся втомлений і хочеш тепла, підтримки, – її голос м’який, лагідний, мов мед, але мені від нього раптово стає тісно в грудях.

Я не можу нічого сказати. Бо все це… не схоже на неї. Коли ми сваримось – вона йде. Вона не кричить, не грюкає дверима, а з крижаним спокоєм викликає таксі або свого водія – і їде. А тут вона – тиха, майже ніжна, й це насторожує більше, ніж будь-який крик.

– Ти ж... не любиш ночувати у мене після сварки, – пробую зберігати спокій, але чую, як зрадницьки хрипне мій голос.

Вона знизує плечима й повільно підходить.

– Просто подумала, що ми могли б почати спочатку. Забути про цю… сцену. Ти був неправий. Але я перегнула. Якщо вона… ця дівчина… донька Рудого… Я не повинна була бути такою черствою, такою бездушною… 

Вона тягнеться до мене, кладе руки мені на груди. І я стою, мов статуя. Не можу зрушити з місця. Бо відчуваю – її дотик чужий. Раптово холодний. Навіть гаряча її шкіра не здатна пробити лід, який розповзається в мені всередині.

Бо щойно... там, у коридорі... я відчував полум’я.

І зараз – нічого.

– Ангеліно, – кажу тихо. – Дякую за турботу. І за те, що ти зрозуміла. Але я... справді втомлений.

– Давай допоможу розслабитись… – її рука лягає мені на ремінь брюк. Абсолютно недвозначно. Солодкі соковиті і хиже-червоні губи наближаються до моїх. 

Мені здається, що крига всередині піднімається до мого горла, і коли підніметься – я не зможу дихати. 

І тому відсторонююсь і йду до гардеробу.
Вона не зупиняє. Не кричить. Не питає.

Застигає в своєму невагомому вишуканому халатику на мереживну білизну…

_______

Шановні читачі, мені дуже приємна ваша підтримка. Підпішіться будь алска на стоірночку, щоб не пропустити оновлення і цікавинки. 

_______