29.2. День перший

День перший: "Могутній покровитель"

Покої Валіде Султан.

З самого ранку дві лікарки дбали про здоров'я великої Небахат Султан. Все проводилось в великій таємниці. Мати Володаря приховувала від інших свою хворобу вже достатньо тривалий час. Неможливим для неї було те, що інші вважатимуть її безпомічною. Вона ж — велика Небахат Султан, хіба можна, щоб всі бачили її слабкою? О ні... Впоравшись з ранковим масажем і прийманням ліків, Валіде одягнула свою темно-бордового кольору сукню та вислала усю прислугу, крім вірної Мелек.

— Як гадаєш, помирати страшно? — поглянула своїми зеленими очима Султанша, злякавши служницю таким питанням.

— Не думайте про таке, Султано. Ваше життя буде набагато довшим — забідкалась жінка.

— Знаєш, я ніколи нічого не боялась. А останнім часом страх смерті переслідує мене... Мені страшно, Мелек. Якими війнами виборола статус Султанші, статус Валіде... Що буде, коли я покину цей світ, покину палац? Прийдуть інші, вони воюватимуть... Мій син, невістки, внуки... Хто буде наступною Валіде Султан? Останнім часом я відчуваю запах крові, яку пролила власноруч... О Всевишній...

— Не налаштовуйте себе на погане, Султано, — зітхнула стурбована Мелек.

— Я хвилююся про онуків найбільше... Вони виросли...

В цю мить їх потривожив голос вартової:

— Валіде, до вас Дільруба Султан...

— Хай зайде, — Небахат розправила плечі, аби зустріти невістку в гарній формі.

Повільною ходою молода красива Султана зайшла всередину. Поклонилася і підійшла ближче, а після запрошення сіла на подушки. Мило розмовляючи з матір'ю Падишаха, жінка згадувала нещодавню розмову з Селіндж, Султаною сердець, як називала її баш-кадина. Ця дівчинка здатна на багато... Бувши дочкою Повелителя і її суперниці — неперевершеної Аміри Султан, Селіндж слухала лише власну совість у своїх діях і змалку відрізнялася від інших. Певно, це змушувало чорняву фаворитку так сильно полюбити дитину заклятого ворога, тієї ненависної жінки, яка стільки разів без вини звинувачувала і карала за правду.

Ні, Селіндж зовсім не схожа на неї, хоч всі впевнені в іншому. Дільруба точно знає, це її дочка. Хай не по крові, але душевно. Це ж її маленьку вона врятувала від падіння з тераси, коли служниці пропустили мить небезпеки. З тієї миті та чорнява Султана стала її, лише її, донькою.

Ось вона — істинна причина чому жінка стільки разів рятувала юнку. Кадина знає, що зараз сходить нова зоря. Починається нова епоха. І в ці миті вона хоче бути там, де неодмінно сходитиме сонце.

Селіндж — єдина, здатна втягнути Дільрубу в інтриги, розбудити в ній хижака, тому, що якщо і воювати за своїх дітей, то лише з впевненістю на перемогу. Чорнява фаворитка впевнена: те, до чого доторкнулася донька Султана з властивим лише їй смаком, приречено на успіх. І ніхто: ні Гюльчічек з застарілими поглядами на життя, ні нахабна вискочка Мегей не обійдуть молоду Султану з владою, ціллю і неповторною сміливістю та добротою, з магнітом для людських сердець. Лише вона, кароока Повелителька зможе захистити діток Дільруби.

Отож в цій боротьбі, кадина буде дотримуватися приказки зі своєї Батьківщини: "Моя справа — сторона". Вона знає свою сторону...

За кілька хвилин у покоях Валіде, як і щодня, з'явилися й інші високопоставлені особи: Еміне Султан, Сафіє, Гевхерхан, завітала й Селіндж. У світло-жовтій сукні Султанка сіла на подушку поруч з ногами Валіде та ніжно поглянула на неї:

— Султано, я хочу просити вибачення у вас за ту безглузду сварку. Пробачте мені, це не гідне звання вашої онуки.

Валіде посміхнулася зі стриманою величчю:

— Селіндж, ти вже не дитина. Ти дочка Падишаха і маєш відповідати за свої слова і вчинки.

— Я прийму будь-яке ваше покарання, воно заслужене, — з почтивістю мовила кароока. Еміне перезирнулась із Небахат.

— Всі мають право на помилку і повинні бути пробачені, якщо вони каються. Ти визнала свою помилку, отже, викупила провину...

За кілька хвилин в покоях з'явилася і Мегей. Селіндж пересилила себе, привітно посміхнувшись їй, що здивувало усіх, крім однієї особи — чорнявої кадини.

— Доброго дня, Султани... — привіталася принцеса. Потім звернула увагу на Селіндж, що зараз сяяла легкою посмішкою.

— Вітаю, Мегей. Гарна сукня, личить тобі, — добродушно всміхнулась дочка Падишаха. Наложниця здивовано посміхнулася:

— Дякую вам, Султано. Пробачте за мої слова минулого разу, — сподіваючись на мир, протараторила дівчина. Дурненька й не здогадувалась про пастку свого головного ворога:

— Забудьмо про це. Я хочу спокою, — з цими словами красуня подала свою руку для поцілунку принцесі, немов знак примирення.