27.2

Дні летіли з неймовірною швидкістю. Палац миттю пережував і проковтнув новину про сватання до Султанші на ім'я Селіндж. Сестри вже розпитали всі деталі мого кохання, а отримавши лжеінформацію, заспокоїлись, знайшовши новини з гарему цікавішою темою. Мегей нескінченно влаштовувала істерики та скандали. Сама Валіде сердилася на Принцесу, проте могутня покровителька Гюльчічек те й робила, що закривала всі її маленькі грішки.

Ось і наступив час від'їзду Шехзаде в Манісу. Моє серце боляче стискалося, розуміючи, що я залишуся в Топ-капи...

Це мало статися сьогодні. Сьогодні був прекрасний літній день. Сонце так і сіяло на небі, однак мені було недобре. Немов дурне передчуття. В честь від'їзду влаштовували невелике свято. Одягнувши свою розкішну червону сукню, доповнивши її рубіновим кольє, сережками та каблучкою, а ще тіарою з рубінами, я одразу ж поспішила в покої Мурада. Ідучи довгим коридором, буквально наштовхнулася на Мелійшах. Білявка саме виходила з своєї кімнати. Впізнавши мене, вона всміхнулася та поклонилася:

— Султано, яка я рада вас бачити...

— Я теж. Як ти? — посмішка дівчини була бездоганною, але в очах я бачила сум.

— Чудово, Султано. Як же шкода, що ви не їдете з нами...

— Я приїду пізніше... Бережи мого брата... — я привітно посміхнулася, однак тут же згадала, що нещодавно Джем розповідала мені про охолонення стосунків між Мурадом та його фавориткою.

— Звісно, берегтиму, — Мелійшах посміхнулася та, поклонившись, пішла. Я навіть розвернулася їй услід. Дивне дівча сьогодні... Певно, справді все складно. За кілька хвилин аги перед покоями Шехзаде вже відчиняли переді мною двері. Зайшовши всередину, я одразу помітила Мурада, який стояв біля вікна:

— Сестричко, ти прийшла попрощатися?

— Ми ще побачимось, але я хотіла наодинці поговорити... — зітхнувши, підійшла ближче.

— Мені шкода, що ти лишаєшся. Поквапся тут і будь обережною... — Мурад зовсім ніжно поглянув на мене, зітхнув і обняв за плече.

— Не хвилюйся про мене. Бережи себе, Валіде і Мелійшах.

— Все буде добре... Мені трохи дивно. Ми завжди з тобою були всюди нерозлучні. Хто тепер мене обіцятиме скинути з тераси? — він злегка засміявся.

— Я не баритимусь. Розправлюся з Принцесою і миттю до тебе.

— Армана не забудь взяти... — не без уїдливості мовив брат. Я хитро поглянула на нього:

— Авжеж, ні...

— Бережіть одне одного, Селіндж. Кохання — це прекрасно.

Ці слова залишились без відповіді, оскільки нас потривожив прихід вартового:

— Шехзаде, Султано, в палац приїхала Еміне Султан.

Ми здивовано перезирнулися. Еміне — рудоволоса кузина нашого Повелителя. Пішовши проти рішення свого дядька — тодішнього Повелителя та вийшовши за коханого, відправилася з ним якомога далі від столиці. Навіть після сходження на трон Султана Мехмета, з яким вона мала добрі стосунки, в Топ-Капи з'являлася рідко. Ніхто не очікував її побачити сьогодні. Вона навіть не повідомила про свій приїзд — зробила нам сюрприз.

— Он як? І де вона зараз?

— У Валіде Султан, Султано...

— Ходім, Мураде, привітаємо Султану...

***

Покої величної бабусі зустріли нас веселими посмішками. Сміх звідтіля доносився аж до гарему. Еміне — завжди була веселункою. В її репертуарі і розсмішити, і дати добру пораду, і втішити. Побачивши нас на порозі, вона встала з дивану, де сиділа поруч з Валіде, Гюльчічек та Айше. Ми поклонилися Султанкам і підійшли до рудоволосої тітоньки.

— Мураде, це ти, мій леве? Як же ти виріс! Я так поспішала, аби побачити тебе перед тим, як ти поїдеш у Манісу. Аміро, ти маєш рацію. Він справжній воїн... — Еміне посміхнулася нашій матері, яка сиділа на подушці, та обняла мого брата. Він поцілував Султані руку:

— Еміне Султан, а ви зовсім не змінилися. Все така ж прекрасні.

Далі до привітання підійшла я.

— Тітонько, я безмежно рада вас бачити.

— Селіндж, моя принцеса, хай Аллах береже твою вроду. Ти покориш не одне серце. Я теж дуже рада... — з цими словами вона обняла і мене. На відміну від ненависної Гюльчічек, Еміне була яскравішою і світлішою персоною.

До того ж з'ясувалось, що вона приїхала всього лиш на кілька днів. Заїхала по дорозі до цілющих джерел в Бурсу. Гевхерхан випросилась, щоб поїхати з нею. Султана залюбки погодилась.

Я зітхнула. Виходить, всі мої рідні роз'їжджаються, залишивши мене одну для поєдинку з клятою Мегей. Розпитавши про справи батькової кузини, я повернулась у свої покої, де стала готуватися до сьогоднішнього свята, що з неабияким розмахом мало відбутися. Якщо часті свята, отже, незабаром буде похід. Принаймні з моєї точки зору. Володар поки що мовчав на цю тему, але я готова посперечатися, що так і буде.

Ось і розпочалося святкування. Я повільною ходою спустилася в гарем, звідки музика лунала по всьому палацу. Чесно кажучи, гаремні плітки з дюжиною коронованих осіб вже давно не приваблювали мене, але куди діватися. Душу гріла лише одна радісна новина — Мегей досі не було, отже, є можливість того, що вона не прийде взагалі. Та куди там.

Лиш я зраділа, як ця особа вже спускалася сходами в гарем. На ній красувалась рожева сукня, яка підкреслювала її роль ангела.

— Вибачте, що запізнилася... — так мило закліпала очима та легко поклонилася.

— Ми звикли, ти запізнюєшся завжди, Хатун. Хто тобі сказав, що ти маєш таке право? — я грізно поглянула на неї, навіть не давши розкрити рота іншим.

— Я була з Повелителем, Султано. Пробачте...

В цю мить гримаси на обличчях моєї Валіде та Дільруби жахливо скосилися. Мегей же весело засяяла.