25.2

— Добре, що ви вже тут. Селіндж скоро теж прийде. Селім Паша, як твої справи з флотом? Нові човни готові?

— До кінця тижня будуть готовими, Повелителю.

— Добре. Шехзаде, познайомся... — далі говорити їм не дав ще один прихід вартового:

— Володарю, Селіндж Султан прийшла...

— Впускай!

За мить прекрасна дочка Падишаха, немов сонячний промінь, з'явилася у покоях. Пройшовши плавною ходою, вона обвела поглядом усіх та вклонилася. Чарівна рожева сукня прекрасно підкреслювала юність і вроду Султанки. Її плечі покривала того ж кольору шаль, що елегантно спадала з-за ошатної діадеми. Волосся хвилястими гадючками розкинулося по плечах, а на шиї сяяло не лише невелике кольє, а й той самий срібний ключик, який тут же помітив мудрий Селім. Як і відмінний настрій Селіндж. Сьогодні від неї віяло позитивом, радістю, емоційним покривалом щастя. Від очей Паші не сховались і погляди його сина та чарівної Султанки.

— Володарю, хай Аллах пошле вам доброго ранку...

— І тобі, Селіндж, — завжди грізний голос Падишаха пом'якшувався, коли поруч була донька. Чорноволоса красуня ласкаво поглянула на чоловіків. Не здогадуючись про те, що Паша усе знає, вона посміхнулася своєю фірмовою усмішкою.

— Селім Паша, Арман Бей, вітаю вас у Топ-Капи...

— Дякуємо, Султано, — обоє з легкими усмішками поклонилися кароокій.

— Я рада вас бачити... — чорнявка зустрілась очима з коханим, тут же відвівши погляд.

— Селіндж Султан, а зі мною не привітаєшся? — Шехзаде, здивований обізнаністю сестри та її знайомством із цими людьми, яких навіть він не знав, весело кинув свій іскристий погляд. Знову жарт, але ж не при людях. Селіндж поглянула на брата та схилила голову на бік:

— Ох, Мураде, ти, мов дитя. Я вже втретє тебе бачу за сьогодні, кожного разу вітатися?

— З хорошою людиною не гріх привітатися двічі...

Шехзаде широко посміхнувся, кидаючи виклик улюбленій рідній людині. Султанка, засуджуючи, похитала головою:

— Аллах-Аллах... — за тим кумедно присіла в поклоні. — Прошу пробачення, Шехзаде. Ваша світлість тепер задоволена?

Мурад же засміявся, піднісши Селіндж із поклону та обійнявши її. Певно, Шехзаде забув про присутність тут чужих людей. Для його ж сестри ці люди чужими не були. Володар же лише спостерігав за дітьми і хоч поведінка в них зараз бажала кращого, він пишався цією любов'ю. У нього ж не було подібної втіхи, адже Гюльчічек підтримувала іншого брата. Селім з Арманом з легкою посмішкою спостерігали за членами Династії, що поводилися так відкрито і щиро. Певно, не всі з цього клятого палацу втратили свою людськість. Деякі з них залишилися живими, зберігши своє серце в цілості. Все було так неймовірно, немов це просто казка. Дивна історія...

— Ви закінчили? — голос Султана звучав вимогливо, однак надто лагідно. — Тоді, Селіндж, можливо ти розповіси нам про те, заради чого ми зібралися?

— Звісно, Володарю, — Султанка з посмішкою обвела усіх поглядом, зупинивши його на братові:

— Мураде, тебе познайомив Повелитель із нашими гостями?

— Ні, не встиг. Можливо, це зробиш ти?

— Залюбки, — взявши під руку Шехзаде, кароока ласкаво поглянула на чоловіків. — Знайомся, Селім Паша — вірний муж нашої імперії, новий головнокомандувач флотом під золотою Портою нашого Падишаха. І Арман Бей — син Селіма Паші, що виділився сміливістю, вірністю і мужністю... 

Упускаючи те, що усім було приємно познайомитися, Султанка розпочала розповідати про справи фонду Володарю, Шехзаде, Паші та юному Бею. Уважно вислухавши її слова, вони стали обговорювати певні питання. Повелитель неохоче приймав одну з ідей Селіма. В цей час чорнява Султанка згадувала розповіді коханого, їх з батьком мрії допомогти людям, покращивши водопровідну систему та низку фонтанів. Дивлячись на Армана, вона бачила, що для нього це важливо, тому все ж вирішила втрутитися:

— Прошу пробачення, Повелителю.

— Ти хочеш щось сказати, Селіндж? — батько здивовано дивиться на дочку.

— Так, я почула достатньо. На мою думку, Селім Паша має рацію. Подібні системи є необхідними. Я була в Манісі, особисто відвідала всі площі, лазарети і мечеті. Фонтани прикрасили б їх і полегшили життя людей. Я прийняла рішення використати ідею Селіма Паші у фонді Валіде Мелійшах Есми Султан під моїм керівництвом. Потрібно лише, аби хтось цим займався, тому що я надто заклопотана іншими справами.

— Ну якщо ти так хочеш... Добре, нехай. Тепер це твій фонд, ти вільна приймати щодо нього рішення.

Султанша вдячно посміхнулася, помітивши промінь радості в очах милого. І особлива вдячність, як у нього, так і в його батька. Шехзаде ж хитро всміхнувся, запідозривши щось.

— Знайди вірну людину, Селіндж, і назначи її своїм помічником.

— Дякую, Повелителю. Як накажете, — Султанка задумливо посміхнулась. Як враз...

— Дозвольте мені, Володарю. Я займуся цими справами з дозволу Султанші, — голос Армана прозвучав так впевнено і виразно, що усі присутні тут же поглянули на нього, але кожен з іншими почуттями. Селіндж — із приємним їй здивуванням, Мурад — з хитрістю, він був майже впевнений, що так і буде, хоч вперше бачив цього юнака. Селім Паша — зі схваленням, в думках він посміхнувся собі та звернувся до дружини зі словами: "О моя кохана Дефне, наш син виріс...". Повелитель же ласкаво посміхнувся:

— Ти хочеш? Селіндж Султан, приймаєш помічника?

Чорнявка ошелешено закліпала очима:

— Якщо ваша воля, то я не проти. Арман Бей — надійна людина, — однак, в душі вона сперечалася з собою. З одного боку — коханий завжди буде поруч. З іншого — не варто йому лізти в це болото. Ще й через неї. Ах, велика сила кохання...

— Тоді вирішено... Армане, готуйся. Селіндж поки залишається в столиці, але коли поїде вона — поїдеш ти з нею.

— Це велика честь, Володарю...

Ледь згадавши, що варто робити в таких випадках, Бей поцілував поділ каптана Падишаха та поклонився Султані, яка ледь витримала цей жест. Нестерпно грати подібну роль байдужості... Ох, нестерпно!