23.2

— Припни язика! — злетіло з вуст старшої кадини. Дільруба ж просто засміялася. Я переглянулася з сестрами і теж долучилася до сміху кадини:

— Ти на сонці перегрілася, чи що? Відведіть цю жінку в палац, у неї висока температура... — вдало підмітила Гевхерхан.

— Що смішного? — здивовано озвалася Мегей.

— Падишахи не укладають шлюбу з рабинями! — я гордо підняла голову, роблячи акцент на останнім слові.

— Припиніть негайно! — грізно відрубала Валіде Небахат. — Що за поведінка, Мегей? Що за зухвалість? Негайно повертайся в палац, я не хочу тебе тут бачити!

— Валіде, пробачте... — злякано озвалася чорнявка. Гюльчічек не змовчала, як я і сподівалася:

— Вона ще погано знає наші правила. Валіде, пробачте...

— Султано, нікому не важливий її родовід. Якщо живеш з вовками, мусиш вити по-вовчому. Мегей, Валіде наказала тобі іти! Що це за неповага? — я знову хитро всміхнулася, насолоджуючись поразкою милою Принцеси. В ту мить, коли повітря очистилось від її коментарів, дихати стало легше. Я так захопилась спогляданням за силуетом цієї ненависної жінки, що навіть не помітила, коли Юсуф ага підкрався до мене. Однак, те, що він прошепотів на вушко, з'ясувала добре. За кілька хвилин ми квапливо підіймалися сходами в палац, через нього вийшли на інший вхід у сад, що був скоріше таємним. Це було місце лише для нашої родини. Там завжди ми дружньо гралися в дитинстві, проводили сімейні прогулянки. Останнім часом це прихисток Володаря. Покої чомусь давили на нього, а тут він почував себе вільніше. Це було щось на зразок альтанки розмірами з покої Мелійшах у Манісі, хоч це вам і навряд щось каже. Проте справи знайшли батька і тут, отже, все необхідне для роботи: великий стіл, крісло, диван, свічники для краси були принесені сюди. Крім того, на кожному кроці ваза з квітами. Відтепер це місце стало відродженням Султанату серед вільної природи. Проте я все одно любила тут бувати.

Наближаючись сюди нині, ще здалеку почала нервувати:

— Ти кажеш мене кличе Володар? А чого? — нервово допитувалась у Юсуфа, хоч і знала, що він не дасть мені відповіді. — Може це та Мегей наскаржилася? Хай спробує лише стати між мною і батьком! Крокодилам згодую її.

— Вона сама, як крокодил, Султано... — зовсім неочікуваний внесок Юсуфа у список кличок Принцеси достатньо повеселив мене. Ще залишився один поворот алеєю і — я на місці. Здалеку бачу Повелителя та двох чоловіків, проте на них зовсім не дивлюся.

— Увага!

Гучний крик змусив усіх повернути голови в сторону, звідки з'явилася моя вишукана постать. Минувши тих чоловіків, що саме опустили свої голови в поклоні, підійшла до Володаря, поклонившись йому:

— Повелителю, вітаю вас зі святом... — я поцілувала йому руку, приклавши її до свого чола. Тоді зробила крок назад.

— Тебе також зі святом, Селіндж.

— Ви хотіли мене бачити?

— Хочу познайомити тебе з деким... — рукою Володар вказує на чоловіків. Я лиш тепер звертаю на них увагу і, одягнувши всю свою привітність та яскраву посмішку, переводжу погляд. І враз усмішка моя зникає. Серце зупиняється, а на обличчі кам'яніє шок. Ледь помітна сльоза душить з середини, та я стримую її.

Переді мною стояв він... Він дивився на мене точно так же здивовано, як і я на нього. Він питав себе, що за маячню бачать його очі. Він кліпав, але картинка не зникала. Він молився, аби це виявилось неправдою... В точності, як і я. Моє серце розривалося з середини на сотню дрібненьких шматочків. Тим часом Володар, не помічаючи нічого, жваво говорив:

— Ось вона, моя гордість. Знайомтеся. Селіндж — моя улюблена Султанша...

З цими словами рот юнака витягнувся ще більше. Певно, він вирішив, що я з гарему Падишаха.

— Ваша улюблена Султанша? — перепитує інший чоловік. Я лиш тепер звертаю на нього увагу. То поважний пан середніх літ, точна копія обличчя Армана, лише старша. Напевно, батько.

— Моя донька... — посміхається Володар з тим чоловіком, і лише юний Бей ледь починає приходити до тями. — Селіндж — моя гордість, моя перлина, зірка, яка осяює мою душу. Вона моя улюблена донька. Моя найстарша дитина, мій первісток... Донька від моєї улюбленої дружини баш- кадини Аміри Султан. Я дуже пишаюся Селіндж, вона людина слова. Завжди виконує те, що обіцяє. Рветься допомагати людям. Провела гостину з дружинами державних діячів. Очолила фонд у Манісі...

— Манісі? — здивовано перепитав юнак, кинувши на мене лукавий погляд. Моє обличчя перебрало вже всі кольори веселки, від білого, до яскраво червоного і чорного. Зараз же воно знову верталось до блідого, мов смерть.

— Так, в санджаку Манісі, де править Шехзаде Мурад. Селіндж справжня опора і підтримка для нього.

— Шехзаде Мурад — молодший брат? — ніяк не вгамується Бей..

— Ти правий, хлопче. Все так і є. Відрекомендую вас Султані. Селіндж, ці люди — вірний нам Селім Паша — видатний мореплавець, новий керівник нашого флоту. А це Арман Бей — його син.