Глава 11. Мелійшах

 — Ну не парі, а як оте слово? Згадаю, то скажу. Ну добре, сестричко, я вже побіжу. Теж цікаво... — з цими словами я обнімаю дівчину та спішу зникнути за поворотом. Викрутилась. Однак, поспішаю саме в гарем. Цікаво, як там моя Нургуль-Софія. Спустившись сходами вниз, я підкрадаюся ближче і в вікно підглядаю за дівчатами. В них саме урок музичного навчання і танців. Моя білявка слухняно вчиться, однак щось в її рухах не так. Що ж, мені час теж за неї взятися. Все ж хоч я і впевнена у своєму відчутті щодо неї, та недооцінювати Валіде — велика помилка. Тому без жодних криків: "Увага!", я тихо проходжу всередину. Мене помічають не одразу, а лиш тоді, коли я доповнюю слова калфи:

— Не слухайте її! Кожен рух має йти від серця — ось головна запорука успіху!

В очах дівчат з'являються вогники, немов вони чекають від мене чогось особливого. Так, я можу, що завгодно влаштувати.

— Продовжуй, — звертаюся до калфи. Вона ж киває мені головою та продовжує:

— Складіть пальці ось так. Тепер покрутіть рукою отак... Чудово... Ні, Хатун, ти що знущаєшся? Де твоя пластика? Ось так треба... А в тебе виходить. Добре, далі варто приділити увагу пластиці стегон... — я ж стою за її спиною і теж виконую ці всі рухи, однак по-своєму. Калфа мене не бачить, а дівчата ледь стримуються, щоб не засміятися. Я люблю розважати наложниць, не завжди ж їм твердити, що вони — нікчемна прислуга, як обожнюють робити члени моєї сімейки. Калфа помічає сміх дівчат, отож сердито дивиться:

— Що смішного?

Повертається до мене, однак, хоч я намагаюся різко стати рівно, вона помічає мої кривляння і невдоволено закотує очі, проте сварити султанську дочку не може.

— Ти не правильно пояснюєш! — вже кажу я та відсуваю рукою калфу в сторону. — Треба отак. Дивіться дівчата... Грайте музику якусь, — кидаю музикантам, які розпочинають, як тільки усі наложниці відходять ближче до стіни, даючи мені місце. Чесно кажучи, мені, як Султані, не личить таким займатися, але ж тут нікого немає з тієї "верхньої палуби". Я прекрасно танцюю. Хоч це і схоже на хвальбу, та це істинна правда. Крім того, вмію грати на скрипці і трохи на арфі. У свій час мені дали чудесну освіту і дипломатичну, і культурну. Тож показавши дівчатам майстер-клас, мені аж на душі світліше стало. Всі вони, звісно, стали сипати мене похвалами, а я раділа їм. Бувши Султаною Династії мені в житті не випаде можливостей танцювати перед жодним чоловіком і навіть жінкою, отож розкрию талант хоча б тут. Знаєте, починаю розуміти слова Армана: "Ти така жива". Певно, він мав на увазі оце. Після того я показала головні рухи свого танцю в повільному стані без музики та навчила виконувати їх. Зерін Хатун, моя вчителька з танців, може вільно мною пишатися, адже щось таки у наложниць стало виходити після мого уроку. До речі, тепер, коли оцінила Нургуль з іншими дівчатами, я була упевненою ще більше, що не помилилася в ній.

— Продовжуйте навчатися, прийду і перевірю, — посміхнулася наложницям та калфі. — Іди зі мною... — мовивши до Софії, покинула гарем. Білявка не на жарт злякалася, почувши мої слова, проте одразу ж пішла слідом. Я чекала на неї в коридорі.

— Султано... — посміхнулася і поклонилася дівчина.

— Нам є про що поговорити, Нургуль. Ходім у мої покої...

Тримаючи свою розкішну сукню, я гордо підіймалася сходами на саму верхівку палацу, де віками звикла жити вся еліта Османської імперії... Білявка йшла слідом, вперше піднімаючись до житла Династії. Служниці поклоняються мені, одна з них шепоче на вухо, що мій вранішній наказ Кіразу азі буде виконаним. Усі разом йдемо далі. Софія-Нургуль злякано оглядається, відчуваючи якусь непевність і подив від усього, що бачить. Раптом, перед нами з'являється Мурад. Побачивши мене, Шехзаде привітно посміхається, як і я сама. Це ж треба, як вчасно!

— Моя прекрасна Селіндж, — широко посміхається він, випромінюючи життєдайне тепло і братерську любов. Я ловлю його руки та за мить обнімаю:

— Шехзаде... Як ти?

— За тебе молюся, Султано, — знову кепкує. Ох, дитина.

— Куди це ти направляєшся?

— Іду до батька, він кликав... — пильно дивиться на мене.

— Чого б це? — якимсь дивним холодком обдало моє серце...

— Та не хвилюйся, поїдемо на полювання. Я хотів тебе взяти з собою, але Володар не дозволив. Думає, що жінки не можуть полювати. Та я маю ідею, переодягнемо тебе в чоловіка, він і не помітить, — ну от з ним можна говорити серйозно? Лише те й робить, що жартує. Я щипаю його, він же сміється ще веселіше. Потім обнімає мене і шепоче: — Мені час іти.

— Будь обережним, — відповідаю я і, глянувши йому вслід, кваплюся до покоїв, кинувши погляд на Софію. Вона ж не може відірвати погляд від мого брата, що впевнено крокував коридором. Ще б пак, Шехзаде — мрія кожної дівчини. Хитро всміхнувшись, я впевнено заходжу в покої.

— Всі можуть бути вільними. Залиште нас! — звертаюся до слуг, які одразу ж слухняно виходять. Я проходжу до дивану, гордо сідаючи на нього. Біля дверей в нерішучості застигла білявка. Посміхаючись, дивлюсь на неї:

— Ходи ближче. Ще ближче... — дівчина зупиняється за кілька кроків від мене, з тривогою дивлячись в моє обличчя, а інколи розглядаючи камінці на дорогоцінній тіарі.

— Софіє... Чи Нургуль? Як звертатись до тебе?

— Як бажаєте, Султано, — сміливішає дівчина. — Однак, я вже ніколи не буду ні тією, ні іншою. Відколи ви подарували мені шанс на майбутнє, я вже не бездольна рабиня. Дякую вам, Султано... З тієї миті я пообіцяла собі, що буду вірною вам усе життя...

— Справді, ти ніколи не будеш жодною з них. Твоя нова доля розкривається перед тобою, немов чистий лист паперу. Яким буде твій почерк?

— Я до безмежності бажаю вирівняти почерк, зробити його чітким і красивим, моя Султано.

— Все залежить від тебе. Сьогодні ти бачила Шехзаде. Правда, він красень? — посміхаюся, вона ж вкривається рум'янцем:

— Ще б пак, Султано...

— Не лише красень. Ще розумний, сильний, веселий, як ти, певно, помітила. І дуже добрий... — вона ж червоніє ще більше, однак вслухається у мої слова, в мій тембр голосу, розуміючи, що я не просто обговорювати Мурада покликала її. — Знаєш, чому я обрала саме тебе? Бо вірю, що ти зможеш стати щастям мого брата. Але є одне "але"... — і як я можу бути таким хамелеоном? Лише щойно світилася позитивом у гаремі, мов дівчисько, як вже істинна поважна Султанка. — Ти говорила про вірність. Якщо ти справді є втіленням вірності, про яку казала, то тебе не злякає моя розповідь. Аміра Султан, моя мати, не впевнена у тобі. Вона в цю мить у своїх покоях перебирає десятки дівчат, щоб знайти саме "ту потрібну", а, знайшовши її, готуватиме для Шехзаде. Я ж помітила у тобі щось особливе. Я можу підготувати тебе. Думаю, ніхто не сперечатиметься, що я знаю Шехзаде, як ніхто інший. Допоможу тобі завоювати його серце, однак лише в тому випадку, якщо ти будеш вірною мені. Лише мені, Нургуль, і Шехзаде. Зараз я не тисну на тебе. Ти можеш подумати, можеш відмовитися. Я нічого тобі не зроблю, ти залишишся в гаремі Мурада. Однак, якщо погодишся, то...