Глава 22

Софія

- Так це потрібно обов'язково туди завозити, а чому вони не можуть приїхати в офіс? - вказую на папку з документами та підходжу до них. Розгортаю та читаю їх, тут один лише перелік з договорами. 

- Якщо ти не можеш, то нічого страшного. Когось іншого відправимо, але ти ж хотіла вже виходити на роботу. То я подумав, що ти зможеш це зробити. - забирає з моїх рук та я зупиняю його. 

- Мені не важко, звичайно я відвезу їх. Напиши мені тільки адресу, бо я дуже часто все забуваю зараз. Одразу після сніданку і поїду. - тато пише на листочку адресу та простягає мені. - Ти не будеш снідати? 

- Буду, ходімо разом. 

Проходимо у вітальню і відчуваємо приємний аромат їжі, мама вже приготувала сніданок для нас. Вівсянка з фруктами та свіжовичавлений сік виглядають апетитно та коли я майже закінчую їсти в двері хтось стукає. Мама йде та через декілька хвилин повертається з букетом та запискою, здається я знаю, хто це може бути. 

- Давайте відгадаємо? Артем чи Данило? - мені стає вже кумедно від цих букетів, спочатку мене це жахливо дратувало. Проте, квіти дійсно виглядають розкішно та піднімають настрій. - дивлюсь в записку та ставлю квіти в вазу.

- Ну так від кого цей букет? - запитує матуся, впевнена вона сподівається, що це від Артема, бо за цей час вони разом з татом чудово спілкуються з ним. І ми здається теж змогли трішки порозумітися.

- Все-таки Данило. - помічаю пригнічений погляд мами і тата, цей кандидат їм не подобається. І мені якщо чесно теж, ми можемо бути лише друзями і то я не впевнена, чи варто це робити. 

Сідаю за стіл та починаю читати зміст, він хоче зустрітися та поговорити про щось важливе. Йому пощастило, бо у мене сьогодні гарний настрій, тому вирішую побачитися з ним після того, як відвезу папери за адресою. Беру телефон та друкую йому повідомлення, домовляємося зустрітися після обіду в знайомому нам кафе. 

- Він тобі подобається? - несподівано запитує тато.

- Данило? Він ніколи мені не подобався, якщо чесно я навіть не дивилась на нього, як на хлопця. Ми просто знайомі, хоче зустрітися та поговорити. Мені цікаво, що він скаже. 

Тато піднімає брову та прискіпливо дивиться на мене, ніби щось згадує. Його настрій змінюється, він здається щось пригадує. Можливо, щось про Данила?

- Це ж він тоді тебе залишив з тим хлопцем? - спочатку мовчу та від погляду киваю в знак згоди. І це абсолютна правда, гадала ми вже всі забули про той випадок, я намагалась більше не пригадувати. - І ти хочеш досі піти з ним на зустріч? З цим жахливим...

- Тату... він вибачився та усвідомив свою помилку. Мені ось що цікаво звідки ти дізнався про ту всю ситуацію? Слідкував за мною? - я здогадувалась про це та не хотіла вірити. 

- Так, тоді я слідкував, мої люди допомогли тобі, якби я цього не робив, хто його знає, що могло статися. Тому зовсім не жалію про це. Можливо, це не дуже доречно, але це допомогло тобі. 

- Зустріч з Артемом в ресторані? - розумію все одразу по його обличчю. - Я думала, що ти був там на зустрічі і ми випадково зустрілися. 

- Ну пробач...

- Я не злюсь, але сподіваюсь ти скажеш своїм підлеглим, щоб більше ні на крок не підходили до мене та припинили слідкувати. Я скоро стану мамою, а за мною дивляться, як за малою дитиною. Ми ж домовилися? 

- Після нашої спільної ввечері з Артемом за тобою більше не слідкували, одразу зрозумів з ним ти будеш в безпеці. - хмикаю на ці слова. 

- Ти точно про того самого Артема говориш, що я подумала? Чи ми про різних? Бо того, що я знаю, то треба якраз і тримати від нього якнайдалі. 

Батьки посміхаються на мої слова та я піднімаюсь і обіймаю їх. Йду до виходу з будинку, беру необхідні документи та сідаю в свій автомобіль, вводжу адресу в навігатор та одразу вирушаю в дорогу. Ситуація мене дивує, бо ще ніколи ми нікому не завозили документи, завжди все вирішувалося в компанії, але все може бути.

Навігатор видає про прибуття на місце, починаю оглядати місцевість, перед мною гарний будинок з сучасним дизайном. Перевіряю правильність адреси та все вірно. Проходжу далі та стукаю в двері, декілька хвилин ніхто не відчиняє, тому тисну на дверну ручку та виявляється будинок відчинений. Вагаюсь заходити, чи ні, але все таки проходжу далі. 

- Тут хтось є? Я приїхала з компанії, стосовно документів по новому проекту. Мені потрібно передати вам їх. - на мій голос ніхто не відповідає та я чую шум в сусідній кімнаті. 

Підходжу до неї та обережно зазираю, а якщо щось сталося і потрібна допомога. Помічаю знайому статуру та опускаю документи в руках донизу. Гадаю вони тут не потрібні і свою справу вже зробили, а саме приїхати сюди.

Помічаю розкидані інструменти та інструкцію до дитячого ліжка, хтось вправно намагається скласти її. Повністю зосереджений на справі чоловік не бачить мене та продовжує працювати. Здалеку спостерігаю за ним та милуюсь, такий зосереджений та спокійний, а ще такий рідний якийсь. 

- Вирішив змінити професію? - відволікаю його від роботи та він нарешті помічає мою присутність. 

- Ти вже приїхала...- роблю глибокий видих та підходжу ближче, своєю долонею прибираю пил з його обличчя, хочу відступити, як він ніжно обіймає мене за талію.