Глава 21

Артем

- Не підпускає до себе? - помічає мій пригнічений погляд батько та відкладає документи по бізнесу. 

Після того, як я дізнався всю правду вирішив повернути компанію батькові назад та він відмовився і тепер допомагає мені бути в курсі всіх справ компанії.

Наші стосунки потрохи налагоджуються, ми звичайно ще не настільки близькі, але з часом думаю нам вдасться все вирішити. 

- Ні, єдине, що мені дозволено це питання про нашу дитину, а тільки ми починаємо говорити про нас, то вона одразу закривається та не хоче про це говорити. Я не знаю, що мені робити з цим, але я не відступлю. 

- Тобі доведеться сильно постаратися, щоб повернути її. Її характер не простий, як здається. Думаю під час вагітності тобі буде непросто. - розумію про що мова, бо перечитав безліч статей про вагітність та різні забаганки в цей період, але я готовий до цього.

- Це буде не легкий шлях, але я буду намагатися та зможу повернути її почуття до мене. 

Стук дверей відволікає нас та в кабінет заходить мій секретар, тримає в руках дві порції кави, ставить на столик і виходить.

Запашний запах просочується по приміщенню, відпиваю ковток та роблю глибокий видих. 

Насправді я думав, що це буде легше та дівчина не відступає, мабуть я дійсно багато чого не помічав раніше в її характері. 

- Софія дуже добра та чуйна, але неймовірно вперта, але ти намагайся і все вийде. Ви вчора їздили кудись разом? 

- Так, потрібно було поїхати в лікарню на перевірку, ледве вмовив її завезти, хотіла зробити все сама. Як завжди, робить все по своєму, раніше цього не помічав. 

- Так, це все про неї, вона вже хотіла виходити на роботу, але у нас вийшло відмовити її та побути в дома ще два тижні. І як малюк?

- З дитиною все добре, небезпека вже минула та малюк гарно розвивається. Мені цікаво, хто у нас буде. Кажуть, що скоро можна буде дізнатися.

- Це добре.

- Думаю мені буде непросто, - повертаю голову в бік та вагаюсь, чи запитувати у нього про це, чи ні. Все таки наважуюсь. - Чому ви всиновили Софію? Чи відомо щось про її рідних батьків? Я запитую, бо не думаю, що вона захоче говорити на цю тему. 

- Ми з моєю дружиною дуже хотіли дитину та нічого не виходило і вирішили поїхати в дитячий будинок. Якщо чесно мені далось це рішення непросто, бо це важливий крок і ми боялися, що не впораємося. Проте, коли ми приїхали вона стояла біля огорожі та дивились на вхід, постійно шукала когось очима. 

- Вона сподівалась побачити своїх батьків?

- Так, як вже потім виявилося її біологічна мати завела її до будівлі дитячого будинку та залишила саму. Софія ще довго сподівалась, що за нею повернуться її рідні батьки. Тому перші часи нам було непросто, а з часом ми стали справжньою сім'єю. На початку вона постійно плакала та кликала свою маму, тому їй насправді було не легко після опублікування тієї статі, бо вона згадала минуле. 

- У вас дійсно дуже міцні стосунки... А стосовно статті, то не моїх рук справа. У мене вийшло зробити так, щоб все було видалено. 

- Так, я знаю. Сподіваюсь синку, що у вас все вийде, бо ви двоє найдорожчі люди для мене, хоча все вийшло в певній мірі так безглуздо, але ніколи не пізно виправляти свої помилки. Як твої стосунки з мамою? - незвично чути такі слова від нього, гадаю мені ще довго доведеться звикати до нашого примирення. 

- Ми вже помирились та все нормально, її також можна зрозуміти та я не сердитий на неї. Тому все гаразд. Здається ніби все налагоджується, крім одного питання звичайно.

- А знаєш у мене є одна ідея, як вам помиритися. - серйозно каже до мене та мені стає цікаво, що за план у нього з'явився, бо здається я вже випробував всі варіанти. - І я тобі в цьому допоможу.